А можна понити трошки?

Всі, мабуть, знають таке поняття, як особистий рекорд. А є ще споріднене: особистий подвиг. Оце я вчора. Сходила на завдання з бронхітом і невеличкою температурою. Намахала у спорядженні біля 14 км. Тепер лежу. Скоро, мабуть, зелених чоловічків побачу. Не тих, які з Москви, а тих, які з Марсу.

Певніше, не лежу, а сиджу за комп’ютером. Робота з картами. Вже зробила, зараз піду валятись.

Турбуватись не треба, гарячий чай є, ліки є, Госпітальєри з машиною, якщо раптом зовсім припече, теж поблизу є. Просто дуже боюся спіймати запалення легенів, бо в мене з антибіотиками напружені стосунки. Поки що сподіваюся вичухатися без.

Це я вперше за війну примудрилася захворіти на передку. Раніше Бог милував – хворіла нечасто і на базах. І поїхати ж не можу – тобто, відпускають, але є недороблена робота. Ось така хрінь. Піймалась я трошки :((