Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » Стіна пам’яті

Стіна пам’яті

Сходила “на екскурсію” до Стіни Пам’яті, де зібрані фото усіх загиблих фронтовиків станом на початок 2016 року.
Ніякі цифри не передають того, що живі обличчя.
Живі обличчя загиблих.
Дуже багато облич.
Галерея, яка здається безкінечною.
Потім були ще.
І будуть ще.

І я скажу, що кожен непокараний ватник – це плювок їм в обличчя.
Кожен діючий і колишній “АТО”шник, що вештається п’яний зі зброєю – це плювок їм в обличчя.
Кожен віджим, крадіжка або шахрайство під маркою “на АТО” – плювок їм в обличчя.
Кожне питання на кшталт “Яка війна?”. Кожен заклик домовлятися з агресором. Кожен… Коротше, ви зрозуміли.

Звичайно, я шукала наших загиблих, з мого підрозділу. І знайшла. Це було легко, адже портрети розташовані у порядку загибелі, а я добре пам’ятаю дати. Сєва і Морпєх. Обидва фото зроблені мною. Морпєх перед котримсь із виходів у червні 2014-го попросив зробити йому гарний портрет, щоб було що надіслати мамі: “А раптом загину”. Профільне фото Сєви було зроблене у березні 14-го на Чонгарі, зроблене майже крадькома, бо він був агентурний розвідник і не дозволяв себе знімати.

Неподалік від Сєви і Морпєха – мій давній знайомий, Костаков-Маестро, розвідник і снайпер. За Януковича я ходила до нього на суди (багато місяців у СІЗО за участь у Податковому Майдані). Потім він став політемігрантом у Чехії. Писав мені звідти, що хоче приїхати і піти в підпілля, просив звести з людьми, які можуть дістати зброю і давати завдання… Після Майдану повернувся і воював за Україну. Потім в тилу був викрадений і вбитий.

…А фото Насті-Ліси – і не фото зовсім, а стопкадр з відео, яке Азід знімав на поганеньку “мильницю”, одразу після повернення з виходу у січні 15-го. Ось це відео, 23-я секунда (https://www.youtube.com/watch?v=rKUe3e6Xuag). Там я смикаю Настю за лисячий хвіст на касці і кажу: “Лисичка-медсестричка, стрілець-санінструктор, руда і хвостата”. Ця мить, яку я пам’ятаю, як учора, стала “офіційним” зображенням Ліси після її загибелі… На могилі у неї теж саме це фото.

Якесь дивне відчуття, яке я не можу сформулювати. Вперше я відчула це, коли на початках Майдану, пробігаючи повз унсовський намет, побачила там Локі-Жизневського і, зреагувавши на знайоме обличчя, клацнула фотіком. Отак майже випадково зробила кадр і побігла далі. Десь за півтора місяці він загинув, і це фото теж стало “офіційним”. Воно всюди – на пам’ятниках, на графіті, у фільмах… А я пам’ятаю, як його зробила. Дивна штука – людська пам’ять. І як добре, що переважна більшість моїх “моделей” живі і здорові. (Хоча деяких, якби могла, я залюбки поміняла б місцями з Сєвою і Локі – щоб вони були живі, а ті мертві).

…Нічний розбурханий пост про загиблих друзів.

Filed under: Статті

Залишити відповідь

*