Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » Справедливість чи толерантність?

Справедливість чи толерантність?

Після скандалу навколо дитячої книжки “Майя та її мами” скачала цю книжку і прочитала. І скажу я вам (хоча й розумію, що моя думка багатьох обурить): це неправильна і шкідлива книжка.

Для тих, хто не читав: розповідь іде від імені звичайної дівчинки Майї, приблизно десятирічної. Вона описує свій загалом дружний клас, у якому в кожної дитини є якась особливість: хтось був зачатий у пробірці від сперми донора, у когось є тільки мама, бо батько зник під час війни на Донбасі, а в когось батька і не було, у когось тато і дві мами (перша – рідна, друга мачуха), когось виховує бабуся, бо обоє батьків на заробітках, у когось батьки позбавлені батьківських прав, хтось є всиновленою дитиною, хтось проводить тиждень у батька, тиждень у мами і її друга, а сама Майя росте в родині двох лесбійок, а батько її невідомий донор. Також ці діти різних національностей, дехто має певні особливості у зовнішності. І в них є мудра і добра вчителька пані Юлія, яка навчила їх не сміятися один з одного, бо кожна дитина заслуговує любові, і кожна сім’я – це сім’я, якщо в ній панує любов.

Від цієї книжки так і тхне оцією абсолютною толерантністю всіх до всього за рахунок всього і всіх, нав’язуваної нам західним світом. Щоб ви розуміли – я абсолютно не сприймаю модель суспільства, у якому жінка без дозволу чоловіка не може з дому вийти – не те, що влаштуватися на роботу чи кермувати автівкою. І так само не сприймаю модель суспільства, у якому діти можуть скаржитись на батьків у поліцію, а явно психічно хворих людей не можна лікувати без їхньої згоди.

Будь-яка боротьба за права скривджених і знедолених на початках є дуже прогресивним явищем. Колись робітники жили в підвалах і бараках, працювали по 18 годин на добу, а в разі смерті чи тимчасової непрацездатності робітника його родина залишалася без засобів для існування. Це був капіталістичний бєспрєдєл, і для боротьби з ним з’явилися ліві рухи. До чого призвів їхній розвиток – усі мали “щастя” спостерігати протягом цілих 70 років.

Те саме з боротьбою за права жінок. Колись жінки не мали права голосу і взагалі не вважалися за людей, і з цим треба було боротися. Але продовження цієї боротьби ось-ось призведе до повного розвалу інституту сім’ї.

У всьому повинна бути золота середина. Не можна, наприклад, забороняти жінкам воювати і служити в армії, але й не можна вимагати, щоб половину особового складу збройних сил складали жінки. А до цього скоро може дійти.

Те, що зараз прийнято називати толерантністю – це вже перебір, ой, перебір. Що йде за цим перебором – знаємо з історії: приходять варвари, у словнику яких немає таких слів, як “демократія”, “толерантність” і “свобода слова”, і вирізають все і всіх, і настає пітьма.
Я не хочу, щоб моїм майбутнім дітям нав’язували ТАКУ толерантність.

Повертаючись до книжки про Майю – мені вдалося сформулювати, що саме з нею не так.
У цій книжці відбулася ПІДМІНА ПОНЯТЬ: під виглядом турботи про дітей, про їхнє щастя і всебічний розвиток майбутньому поколінню нав’язується думка, що речі, шкідливі для інтересів держави і нації, є абсолютно нормальними, а тОму, що завжди вважалося нормою, сьогодні місце десь у заповіднику.

До цієї книги так і проситься продовження: “А в Миколки є тато, мама і дві сестрички. Миколчин тато заробляє гроші, а мама – домогосподарка, Миколку всі дражнять, і йому дуже-дуже соромно”.

Ви скажете: “А як же бути з любов’ю, на яку заслуговує абсолютно кожна дитина, незалежно від…?”

Так ось. Ми всі або самі є батьками, або добре пам’ятаємо власне дитинство. Практично в кожному класі були хлопчик або дівчинка, яких цькували однокласники. За що – абсолютно неважливо, діти жорстокі і цькуватимуть кожного, хто чимсь відрізняється від більшості. Можливо, він рудий. А може, “очкарик”. А може, мулат. А може, в нього неповна сім’я. Дітям це пофіг, їм аби цькувати.

Чи є така ситуація нормальною?
Звичайно, ні. Від цькування в дитинстві у людей на все життя залишаються такі комплекси, що ой. Хтось може вирости зашуганим повним невдахою, а хтось – маніяком-садистом.

І мудра, добра вчителька пані Юлія мусила б пояснювати дітям наступне: що НІКОГО, А ОСОБЛИВО ДИТИНУ, НЕ МОЖНА ЦЬКУВАТИ ЗА ТЕ, ЩО ВІД ЦІЄЇ ЛЮДИНИ НЕ ЗАЛЕЖИТЬ. Дитина не обирає, у якій родині їй народитися. Вона не може обирати батьків, національність, колір очей, родину, у якій їй жити, не може (принаймні, самостійно) позбутися фізичних вад, якщо вони в неї є, і так далі.
А за те, в чому людина не винна, за те, що вона не в силах змінити, її не можна піддавати осуду.

Цю нехитру істину здатні усвідомити навіть п’ятирічні. А замість неї нам нав’язують… Щоб не образити нікого за національною чи гендерною ознакою, наведу приклад із сфери здоров’я. Припустимо, у хлопчика поганий зір, він носить окуляри з товстими лінзами. Чи можна дозволяти однокласникам цькувати цього хлопчика? Звичайно, ні. Дітям треба пояснити: “Петрик не винен, що в нього поганий зір, те саме могло статися з будь-ким із вас, ви б хотіли, щоб з вас так сміялися? Він погано бачить, зате він краще за всіх вміє те-то й те-то”. Замість цього у книжці, образно кажучи, дітей переконують, що поганий зір не хвороба, а різновид норми.

Панове дитячі письменники, а напишіть хтось хорошу, правильну дитячу книжку на цю тему. Яка б відучала дітей ображати тих, хто на них не схожий, і при цьому не нав’язувала б майбутньому поколінню чужі шкідливі цінності.

Filed under: Статті



2 коментарі "Справедливість чи толерантність?"

  1. Я би не став робити подію з цієї книжки. Це не більше, ніж одна з варіацій гомопропаганди, по-перше. По-друге, ще велике питання, кого це, взагалі цікавить, щоб аж так дуже? Здається, вчора слухав “Еру”, одним вухом, там Гончарова намагалася дискутувати навколо цієї теми, і скаржилася, що зовсім нема дзвінків у студію. Справді, їх не було до кінця. З кількох сотен тисяч слухачів не знайшлося жодного достатньо зацікавленого. Хіба не втішає цей об’єктивний результат кожного доброго українця?
    ——————————–
    Нам треба єднатися навколо процвітання здорової, розумної нації, до котрого кожен докладається своїм внеском. Навколо спільного розвитку, із взаємною підтримкою, у згоді з Природою. І коли, замість дотримання гармонії, нам пропонують акцентування уваги на вивихах і збоченнях, щоб наступним кроком вже утвердити збочення замість норми – розумно буде, як мінімум, проігнорувати пропозицію. Навіть якщо вона в поліграфічному відношенні добре зроблена, яскрава, коштовна. Зробили її люди, що, в силу певних причин, не усвідомили роль і прогресивність статевого способу розмноження. Можливо, замість слухати вчителя біології, курили за школою. Можливо, слухали, але нічого не зрозуміли. Я готовий навіть припустити, що ці люди ідеальними створіннями вважають земляних черв’ячків, так, що готові копіювати у всьому. А щоб не почуватися одиноко – перманентно ведуть рекламну кампанію.
    ——————————–
    Під час війни оці спроби протиставити чоловіків і жінок, батьків і дітей, всіх розділити через відмінне ставлення до протиставлення, і так – без кінця, мені взагалі здаються якоюсь диверсією. Це закінчиться демонстраціями за свободу і незалежність лівої півкулі мозку від правої, і нижньої щелепи від верхньої. Невже важко зрозуміти, що нація – єдиний організм, малі і дорослі, чоловіки і жінки? Взаємозалежні, потрібні один одному, взаємопідтримуючі? Так ні, 100500-й раз якісь бовдури намагатимуться з’ясувати кого ми більше любимо – батька, чи маму?

  2. Толерантність-так, справедливість-так, але світ змінює нетолерантна меншість

Залишити відповідь

*

Статті