Про межі нашої нетерпимості

Українці дуже нетерпимі. І це погано.
Певніше, це зворотній бік медалі: позитивна нетерпимість до російської агресії чи європейського курсу на самознищення продовжується нетерпимістю до своїх, чия думка відмінна – ні, не від думки більшості – від думки конкретного співрозмовника.
Якщо Петро думає інакше, ніж Василь, Василь майже ніколи не скаже йому: “Я з тобою не згодний, але твоя думка має право на існування”. Василь почне звинувачувати Петра в тупості, продажності, зазомбованості, порохоботстві тощо. Ці постійні чвари призводять до абсолютно неприпустимого, тим більше зараз, роз’єднання.

Ситуація ускладнюється двома моментами. По-перше, коли йдеться про обговорення резонансних подій з багатьма учасниками, то там завжди присутня чимала кількість “професійних коментаторів”, які обслуговують ту або іншу сторону і намагаються маніпулювати громадською думкою в інтересах своїх замовників.

По-друге, постулатом про право кожного вільно висловлювати свою думку регулярно намагається скористатись вата, російська п’ята колона. А що, в Україні громадянська війна, Росія братня держава, Донбас повинен мати автономію, дайош другу державну і ніяких проспектів Бандери. Я так думаю. Це моє невід’ємне право.

З ботами, на мою думку, зробити щось нереально. Треба просто привчитися не звертати уваги на велику кількість однотипних коментарів від невідомих персон з порожніми або “ні про що” акаунтами.

Що ж до вати – суспільство повинно домовитись, які речі є ТАБУ. За які слова істота з язиком і клавіатурою підлягає знищенню – фізичному, якщо вона озброєна, або моральному і юридичному, якщо ні. Гумористична картинка, ілюстрація до цього тексту, повинна стати реальністю.