Знайомтесь: Ефка Собакіна

Знайомтесь: це Ефка Собакіна. Вона собача дочка.
Усі хвостаті гавкаючі покусані за вуха і морди. Усі хвостаті нявкаючі загнані на дерева. Уся “форма №8” різноманітних фірм і країн виробництва, певніше, нижня її частина, у просторіччі штани – перевірена зубами на міцність.

У середині липня їхали ми з “Маклаудом” по справах через Запоріжжя. Зупинилися біля нічного магазину купити поїсти. Біля магазину, на самому краєчку тротуару – кіоск. А з-під кіоску – шкавуль! шкавуль! шкавуль!
Перезирнулися ми… Рух машин там – ого-ого навіть вночі, так що день-два, і підкіосковий мешканець, викинутий кимсь на вулицю, приречений… А без гавкучого охоронця і база не база… Коротше, поговорили з продавчинею, отримали від неї придане – пакетик собачого корму… І поїхала мала руда діжечка на Донеччину.
Вона зовсім не злякалась, коли її посадили всередину машини і повезли у невідомість. Притиснулась до мене і спала майже всю дорогу.

Хтось дав діжечці ім’я Ефка, бо таки була схожа. Відмили, вивели глистів, трохи позбавили від бліх. І от що виросло. Певніше, ще не виросло – росте.

Співпало так, що сусіди теж завели двортер’єра-вівчароїда. Потім прибився ще один цуцик. Нині ця свора ганяє по базі, гавкає, гарчить, гризеться, качається по землі і взагалі всіляко зносить дах. Ефка – завжди заводіяка. Інколи бешкетує настільки, що доводиться піднімати за шкирку.

Їсть узагалі все. Вже знає одну команду: “Дай лапу!”. Коли на неї накричали – треба зауважити, за діло – з винуватим виглядом підійшла і сама, без команди дала лапу.
Далі, сподіваюся, буде…