Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » П’ЯТЬ ШЛЯХІВ ДЛЯ УКРАЇНИ

П’ЯТЬ ШЛЯХІВ ДЛЯ УКРАЇНИ

Три роки тому (справжня річниця – 1 грудня) ми взяли участь у подіях, які трапляються раз на життя покоління. Те, що ми не зможемо зараз довершити, довершувати вже не нам. “Буде того зілля нашим дітям дорубать” (с).
Три роки тому ми почали боротьбу за суверенітет України, яка триває і досі. Це з таких речей, які не даруються трьома п’яними президентами, за таке платиться кров’ю всього народу. Ну, не буває інакше. Наївно, як бачу тепер, було думати, що за нас уже заплатили наші попередники. Вони платили, платимо ми, ще й діти наші платити будуть, якщо ми передамо їм наші проблеми.

На цій високій ноті про минуле закінчую. Давайте разом подумаємо, що робити далі.
Ті, яких все влаштовує (влада і нинішня ситуація), можуть далі не читати. Але думаю, що таких просто немає.

Я міркую дуже просто: якби до влади прийшли люди, які думали б про інтереси держави, а не про власне збагачення, дві третини наших проблем зникли б самі собою. Зауважу, що крадуть і наживаються аморальними шляхами не лише представники найвищої влади, а практично всі, на всіх рівнях, хто має доступ до будь-чого “вкрадабельного”. Тобто, це не якісь окремі люди, яких можна нейтралізувати – це система. Той, хто украв мільярд, може посадити того, хто украв сто гривень. Але це несправедливо. Починати треба згори. Якщо гниття починається з голови, чому б і очищенню не початись звідти ж?

Отже, нам потрібна порядна патріотична влада. Думаю, з цим погодяться усі.
Наступне (і найважче) питання – де її узяти. У багатьох з нас є на прикметі людина, яку ми вважаємо гідною очолити державу. Для мене це одна людина, для вас, можливо, інші. Але всіх наших “кандидатів” споріднює одна особливість: у них немає великого бабла, якого вистачить на те, щоб завісити всі міста і села своїми фізіономіями і крутити в прайм-тайм свої ролики по всіх каналах.
Отже, маю сумну новину: переобрати непорядну владу на порядну ми не зможемо. Колись – так, якщо в нашій країні з’являться традиції демократії, але не в найближчі 5-10 років.

Якщо не вибори, є другий шлях – Майдан, витіснення влади масовими акціями протесту.
В успіх цього шляху я теж не вірю. Майданом добре міняти геополітичний курс, але порядна влада від цього не з’явиться.
Бо в разі перемоги Майдану – що далі? Або, як було у 2014-му, народ, що заплатив за перемогу своєю кров’ю, щоб легітимізувати цю перемогу, сам віддасть владу комусь із топових політиків (бо ватажка з народу, що захопить владу, не визнають ніде в світі) – або не віддасть. І може вийти ще гірше.

По-перше, один-єдиний лідер з народу, визнаний всіма або переважною більшістю учасників акцій протесту, у нас навряд чи можливий. Ми багато кажемо про єдність, але будемо відверті – не бачити її нам яко власних вух. Ми дуже добре вміємо об’єднуватись проти спільного ворога чи спільної проблеми, безкорисливо і щиро – на короткий час, а потім починаємо топити один одного. Ми порядні люди і добре ставимось до слабких – опікаємо і захищаємо їх. Але як тільки з’являється хтось сильний… Наш національний девіз: “А ЧОГО ЦЕ ВІН?”. Тобто – яке право він мав висовуватись? Чому саме він? І починаємо рвати на шматки, зграями. Можливо, це банальна заздрість. Можливо – “побочка” чи продовження тієї самої національної риси, яка відрізняє нас від росіян: повна нездатність поклонятися якомусь дядькові з телевізора, який позиціонує себе як батюшка-цар. Оскільки нами століттями правили чужинці, ми на генетичному рівні ненавидімо і зневажаємо будь-яку владу, що поробиш.

Припустимо навіть, що єдиний лідер все ж з’явився на самому початку або спочатку був не один, але швидко подолав своїх конкурентів. Припустимо, він щира й порядна людина. І ось приходить такий до влади. На ключові посади він призначить людей, що добре проявили себе під час революції – голих і голодних обдарованих сміливців з народу. Але попри всі пропагандистські лубки, у реальному житті серед негідників не менше сміливців, ніж серед порядних людей. Під час великих соціальних потрясінь найкращі люди виявляють свої кращі риси – і так само на поверхню спливає всіляке лайно: двіжувальники, мародери, садисти. Вони можуть бути страшнішими за попередніх уродів, бо ті були ситі, а ці голодні. Їхня життєва філософія, за якою їх легко розпізнати: я ризикував життям/воював/голодував/сидів у тюрмі (потрібне підкреслити), поки ви насолоджувались життям, тож тепер всі зобов’язані мені всім. Якщо дати таким людям владу, вони займуться грабунками і терором. Причому не факт, що пресуватимуть лише політичних супротивників – скоріше за все, і бізнесових конкурентів, і особистих ворогів, і всіх, хто їм не сподобається.

Лідер, той, що нагорі, перша особа в державі, не буде в змозі їх контролювати і швидко втратить власну незаплямовану репутацію. Популярність нової влади серед простих людей швидко впаде до нуля. А тут і зовнішній ворог на танках через поребрик. Нічого хорошого, коротше.

Додам сюди ж, що Майдан 2013-2014 переміг значною мірою через тупість і боягузство Януковича. А нинішні не такі, вони хитріші й розумніші від “Янека” вдесятеро, так що сама перемога Майдану під великим питанням.

Третій шлях, наймиліший моєму серцю (бо від нього не постраждають невинні люди): м’який дворцовий переворот зі збереженням зовнішньої легітимності. Тобто, очільник діючої влади майже добровільно передає владу своєму наступникові, через два-три місяці, після швидких успішних реформ, його лідерство підтверджується всенародними виборами. Колишній президент при цьому не втікає з країни і не сидить у тюрмі, а живе персональним пенсіонером, періодично з’являється на людях і користується повагою значної частини суспільства.
Цей шлях – теж далеко не панацея, бо ніде не сказано, що той новий лідер буде порядним і матиме команду здебільшого з порядних людей. Але це чи не єдиний, хоча й малоздійсненний, ШВИДКИЙ шанс отримати нормальну владу.

Четвертий шлях мало кому сподобається: громадянська війна. Справжня, а не з російської пропаганди – не “проукраїнські” проти “проросійських” чи “донецькі” проти “львівських і київських”, а загони одного “батька” проти загонів іншого “батька”. І таких “батьків” – до десятка, а “підбатченків”, тобто, відвертих бандитів – до кількох десятків. Держава умиється кров’ю, а далі буде або російська окупація, або українська диктатура. Можливо, на чолі її стоятимуть ідейні люди, які нікому не дозволять красти гроші і торгувати державою.

П’ятий шлях – це повільний поступ. Неквапне просування вперед із надією на краще. Обирання меншого зла, заміна покидьків на 80% покидьками на 75%, а далі на 70. Це шлях на десятиліття, після яких ми станемо успішною країною, якщо, звичайно, нас до того часу не проковтне Росія.
До речі, такий або приблизно такий шлях пройшли усі сучасні демократичні розвинені країни. У них на це пішло в середньому кілька століть (у майже тепличних умовах – тобто, за відсутності Росії під боком), і сьогодні вони мають нахабство і цинізм вимагати від нас пройти цей шлях за рік або п’ять.

Ми можемо вирішувати, який з цих шляхів нам більше подобається. Але обирати між ними буде Історія, сукупність історичних моментів.

Filed under: Статті



2 коментарі "П’ЯТЬ ШЛЯХІВ ДЛЯ УКРАЇНИ"

  1. Все дуже гіпотетично. А жорстокі реальні обставини з’являються частково, поодинці, у різних варіантах сценаріїв. Насправді ж, вони, за будь-якого сценарію, зпрацюють залпом.
    —————————————-
    Виставлено кілька прапорців, за які, начебто, не можна заходити. Але влада вже давно там, за прапорцями, обжилася, і звідти киває нам пальчиком. Через цю лінію розмежування можемо поговорити, але не зробимо нічого.
    —————————————-
    Повільне просування вперед, на тлі швидкого скочування вниз, є безперспективне. Це як трансплантація нирки на протязі 50 років. Або запуск двигуна, неспішно, пару місяців безперервно. Це гра циніка Ходжі Насреддіна, який вже отримав гроші від еміра, і жде, хто буде першим.
    —————————————-
    Майдан і добровольці зірвали Путіну найдешевший за витратами, найшвидший і найефектніший для подальшої самореклами спосіб упокорення України. Всього лиш, і не більше. Він не зупинився. І його агентура не зупинилася, комусь треба це доводити? А ми її не чіпаємо, здебільшого – навіть не згадуємо. Нам Мінстець вказує і без того досить ворогів і агентів, правда ж?
    —————————————-
    Так, Янук був не агентом, а вербованим кримінальником. Тупуватим і жадібним, з купою комплексів. Йому не вистачало безпринципності, гнучкості, манер, зовнішнього лоску, готовності в будь-який момент продати все і всих, і далі жити з цим. Бо він намагався бути паханом, це дещо інше амплуа, і я готовий припустити, що понятія не були для Янука пустим місцем. Він не впорався з керуванням, і його замінили профі, який почав із кривоприсяжництва під час іннаугурації, і далєє по спіску. І зараз, судячи з войовничіх заяв Доника і появи тітушок – nuevo в Києві 21 листопада, дєло Лєніна, Дювальє, Бокасси, Мао, т.д. живьйот і побєждаєт. Хунвейбіни, пляць. Це не “підбатченки” будуть?
    —————————————-
    У Мінську підписано владою сепаратну капітуляцію і сепаратний мир з Путіним. При тому, що вони і не особенно сварилися. Особові справи на Луб’янці лежать на сусідніх полицях. Справа за малим – доламати суспільство і весь народ. Влада це робить, використовуючи всі наявні ресурси, мости, банки, телефон, телеграф. Ми живемо в цих умовах. Нам треба не 1,5% виторговувати, а ламати цей тренд, ламати їм гру, як поламали рейдерування країни 2014-го.
    —————————————-
    Про інші обставини.
    ———-
    Як кожна порядна революція, українська не може обійтися без війни міст із феодалами. Львівська сміттєва війна вже зформувалася, як явище. Львів’яни будуть змушені або здаватися, або впоратися зі сміттєвою проблемою зразково. А інші міста могли би допомогти, навчитися, і мати користь із чужого досвіду, не чекати, поки черга дійде. Документувати поведінку феодалів – само собою.
    ———-
    Еміри бувають недовірливі і чутливі до громадської думки, от, як Крістін Лагард. Можна використовувати. Хай феодали спробують без грошей еміра конвертувати саморобну феодальну ренту у тверді зелені піастри.
    ———-
    Передвиборча істерика вже почалася. А як нащот створити можливості голосування нашим гастарбайтерам? Мінус російські, доречі, жорстко. Там кілька мілліонів розумних, здорових людей. Якщо їм не дамо голосувати, то яке матимемо право закликати їх повертатися? Я не бачу, щоб це когось цікавило. Де технології голосування ХХІ століття? Через телефон, рекомендований лист, мережу, і щоб я міг перевірити постфактум, чи враховано мій голос? Нема нічого. Де простий відеоконтроль голосування, з метою порахувати виборців, що підходили до урн? Це зробило би неможливими масові вкидання. Де прості датчики, сигналізатори, що бюлетень справді кинутий до урни? Відпали би всі “каруселі”. Процедура цілеспрямовано робиться феодально – архаїчною, важкою, вразливою до фальшування результатів. А на здачу Охендовський має де сховатись від дощу.
    ———-
    А що, як хтось із наших фараонів застудиться, або з’їсть щось не те? Ну, так, щоб зовсім не те? Несвіжі омари, фугу? Путін одразу нападатиме? На Україну, чи на той ресторан, помститися? А наші партнери визнають? Омари і фугу, одна порція. Я уявляю собі процедуру. А якщо вони дисципліновано, як десять негренят? Це ознаки капітуляції, коли нічого не можна. Наступати на власній території, відповідати на обстріли, назвати агресора агресором і зажадати зброї, допомоги, швидких і вбивчих санкцій, показати трупи і полонених ворога в телевізорі, мобілізувати економіку і здатних носити зброю, інтернувати громадян ворожої країни, реквізувати ворожий бізнес, тощо. Навіть притягати до відповідальності відвертих колаборантів – не можна. Це все дозволяється лише переможцю. Нас втискують, заганяють у ментальну матрицю капітульованих. Ізображаючи при цьому хвацьку державність, після всього, що було.
    ———-
    В математиці є такий постулат, що для оптимальності певного ряду рішень необхідно, аби кожне з цих рішень було оптимальним, на своєму відрізку. Отже, виходячи з того, що поведінка феодалів раціональна, можна розглянути їх рішення, дійти однозначних висновків щодо критеріїв оптимізації. І це не перемога, не розвиток економіки, і, навіть, не соціальна стабільність. Тобто, як управлінці, вони ще менш, ніж ніякі. Від’ємна величина. Я можу собі уявити, для чого вони потрібні Путіну, чи партньорам – кредиторам, але що з них українському суспільству? Телекартинка і витрати на утримання?
    ———-
    Раціонально було би починати з їхньої нелегітимності, внаслідок абсолютної некомпетентності, неефективності, аморальності, спроб узурпувати владу, брудних махінацій під час приходу до влади, зради Батьківщини. Співпраця з феодалами має стати підставою для заборони практикувати певні зайняття, займати посади, чи працювати в певних професіях. Беруфсферботен називається така штука у Берліні. Бо досі в нас люстрація робиться якось негігієнічно. От, спробуйте хірургу пояснити, що трохи гною в рані треба залишити, щоб було толерантно. Або що так постановив суд.
    ———-
    Остаточно переможений лише той, хто погодився з поразкою і припинив спротив. От цього – точно не можна робити.

  2. Стратегічно, концептуально – миші мають стати їжаками.
    ————————————
    Модифікування суспільства і свідомості доведеться робити не в ідеальних умовах, а при жорсткій протидії феодальної системи. На око я оцінив би чисельність ворожої армії приблизно 3.000.000 осіб, якщо рахувати з родинами. Немало. Це люди часто вже складають династії, вони досить кваліфіковані у ремеслі паразитування, з освітою, з досвідом, надзвичайно вмотивовані. В них гарні позиції, влада, зв’язки, впевненість у собі, відчуття класової солідарності, нехай навіть і неартикульоване, але справжнє. Ставка у грі – збереження статків, становища у звичному їм феодальному суспільстві, звичного паразитичного способу життя. Слід очікувати, що вони здатні зайти як завгодно далеко, в кого є сумніви – почитайте Бальзака, про поведінку рантьє при загрозі втрати джерела надходжень. Вони – зовсім не плюшеві ведмедики. Я би цинічно порівняв їх із майданівцями, добровольцями і волонтерами, за рівнем мотивації, здатністю виживати, агресивністю. Особливо це стосується службовців силових структур. Хоча, безумовно, це – інша, не майданівська порода.
    ——————————–
    І якщо ми будемо планувати собі вирощування демократичної свідомості в суспільстві на десятки років, то це буде похід до небокраю. Як у дитинстві.
    ——————————–
    Ще існує одна небезпека у подібних довгих переходах від дикого, людожерського феодалізму до романтичного підприємницького капіталізму. Як будь-яка складна система, економіка і суспільство втрачають ефективність і керованість на перехідних режимах. Це як в анекдоті про шлях до комунізму, на якому ніхто не обіцяв годувати.
    ——————————–
    Переформатування держави треба робити швидко. Бо вона, між іншим, охрініла і паразитує на суспільстві, бо правила функціонування держави задають тон суспільству, а переформатувати державу за розробленою програмою можна, на відміну від суспільства, і то швидко.
    ——————————–
    Написання проекту нової держави – окреме завдання. Розмови є, але ніхто не квапиться викласти пропозицію для обговорення.
    ——————————–
    Перебування у владі треба зробити важким і відповідальним, а не просто солоденьким. Інакше ділов не буде. Буде вічна музика.
    ——————————–
    Передбачити кваліфікаційні вимоги, до громадянина, депутата, службовця, судді, військового, вчителя, спецслужбіста. Бо зараз ми існуємо в киселику неписаних понятій.
    ——————————–
    Закони і параграфи мають бути виписані так, щоб виконувалися. Як розгалуження програми, які при невиконанні – автоматично задіюють дублюючу, або каральну процедуру, наприклад.
    ——————————–
    Треба відродити щось схоже на “Народну Раду”, співпрацю демфракцій, знищити монополізацію політичного поля яловими продажними симулянтами з обслуги режиму. Отруєння будь – чого своїми впливами є стандартна тактика бронтозаврів, з Верховною Радою їм вдалося.
    ——————————–
    Оскільки вище йшлося про швидкість перетворень, то всі можливі кроки слід робити паралельно і координовано.
    ——————————–
    Зовсім нові правила, чи зміна старих – тема окремої дискусії, питання гігієни і успішного шантажування бронтозаврів.

Залишити коментар до Зелений Скасувати коментар

*

Статті