Звичайна війна

– Ось з цього ліска на нас вийшов здоровенний кабан. Ми його застрелили, з 5,45, одиночними. Ой, скільки м’яса було! По всіх позиціях розвезли.
Розказую, як взимку 14-го на Водяному до нас у ставок прилетіли дві міни – так само розвозили по всіх позиціях рибу. А потім на розтяжці підірвався молодий кабанчик. Вояки поклали його на бетер, накрили брезентухою і повезли в свою располагу. Привезли тушу під скривавленим брезентом, усі збіглися, перелякані: “Хлопці, куди ви влетіли?” – а там м’ясо!

Усі сміються. Показують, який здоровий був “їхній” кабан.
– А ти не перебільшуєш трохи, а, друже? Може, не такий, а трооошечки менший?
– Та я зараз покажу! – І лізе у мобілку. На екранчику усміхнений бородань показує “козу” на тлі впольованого кабана – таки величенького…
– Це мій друг. Він загинув три тижні тому. Ось там ішли у секрет, а “сєпари” вийшли он звідти…

До мене доходить, що нам за годину йти саме туди, звідки вийшли ці “сєпари”. Не скажу, щоб аж дуже страшно стало – але цікаві історії якось скінчилися…
– Покажи, що там ще у тебе є.
– Це моя дружина приймає присягу. Вона дуже хотіла, щоб я прийшов на присягу, а командир не відпустив. Ну, я домовився з хлопцями, щоб прикрили, і втік. Довелося вдягнутися по гражданці, щоб не мати проблем – а вона дуже просила, щоб я прийшов у формі. Ну, я поклав форму у пакет… А потім переплутав і поспіхом не той пакет схопив. Дивлюся – а в пакеті лише берці. Ну, і прийшов на присягу у шортах. Як вона сварилася!.. А потім ми добилися, щоб служити разом. І три місяці вона була зі мною тут, на цій позиції.
– А де вона зараз?
– У госпіталі. Ні, з нею все буде гаразд. На другий день після поранення вже рвалася назад, до нас. Скоро повернеться…

Звичайні контрактники. Звичайний вечір. Звичайна війна.