Статті Коментарі

Білозерська INFO » Репортажі, Фото » Сьогодні два роки, як я тут

Сьогодні два роки, як я тут

На вулиці сонце і все цвіте. Моя третя весна на війні.

Сьогодні два роки, як я тут. Тобто, приїхала раніше, у квітні, але коли – хрін його знає. Тоді було не до того, щоб звертати увагу на календар. Я ходила по мирному, не по-київськи напруженому Дніпропетровську – негаданій колисці добровольчого руху і найпершій фортеці проти орків – у формі, бувало, що й з автоматом за спиною, з відчуттям повної нереальності того, що відбувається. Перехожі тоді реагували на людей у формі. Побачивши синьо-жовтий ідентифікатор, розслаблялися – хто з радістю, хто з розчаруванням – це було тоді, коли оголосили винагороду за “зелених чоловічків”, і без ідентифікаторів по формі ніхто не ходив 🙂

13124850_1056480401076327_1061276220254919639_n[1]

Десятками, а може, сотнями рук місто фарбувалось у синьо-жовті кольори. На носі були вибори, і всюди стирчали білборди з ватними кандидатами – зі смачними плямами фарби на обличчях.

У мене ще не було навіть звичайної розвантажки. Форма і берці – ті, в яких пройдено всі копи і вишколи, року з 2006-го.
У мене був один лише магазин. І 30 набоїв у ньому.

(Набої ми скуповували пізніше, у всіх мисливських магазинах Дніпропетровщини, на мій дозвіл – і побачивши нас, нам продавали також набої інших калібрів, на які ми не мали дозволу. Робили усі можливі і неможливі знижки і тихцем хрестили у спини).

Ті два перших місяці варті окремих досліджень, а може, й художнього фільму. Хтось колись розкаже про коридор готелю, де на диванчику сидів розвідник – щойно з того боку, з колорадською стрічкою на грудях, нервуючи охорону Провідника – хлопці розуміли, що якщо він отак сидить, то сидить не просто так, а все ж вимагали зняти… І про сотні таких самих, начебто дрібних, а насправді великих епізодів.

(Добута важлива інформація владою була проігнорована. Колорадська стрічка залишилась у мене як реліквія. Розвідник загинув через півроку).

Тоді ми з вами переламали хід історичних подій. До речі, не вперше. І не востаннє, мабуть.
Будемо живі – і напишемо, і розкажемо. Колись.

Після Дніпропетровська ми опинилися на “Терешковій” – базі під містом, де тренувалися і на страшних нервах чекали, коли нам видадуть зброю, і звідти перше “документальне свідчення” – оці фото, де я ще не зовсім схудла і пороху ще не нюхала. З цих фото, зроблених частково 2-го, частково, здається, 5-го травня – відлік моєї “АТО”шної біографії 🙂

Автор фото – “Аква” Віта Ковальчук. Вона потім воювала у батальйонах “Шахтарськ” і “Торнадо”.

Filed under: Репортажі, Фото

Залишити відповідь

*