ПРО МАЛЕНЬКОГО ШКАВУСЯ І РОБОТУ У “ДНР”

У селі на Донеччині, де знаходиться наша тилова база, живе одна жінка. Ми з нею роззнайомились на грунті спільної любові до тварин. Вона дуже любить моїх собак і кота, особливо Шкавуся, якого зве на російський лад “Скавушей”.

Якось ми всі поїхали на завдання, Ефку взяли з собою, Сільвера, як завжди, замкнули в хаті з запасом корму, водою і лотком, а маленького Шкавуню не було з ким залишити. Ну, я й пішла до тієї жінки і попросила її днів на три-чотири взяти цуценя до себе. Запропонувала гроші. Цуцика вона взяла, а гроші ні. Повернутися за три доби я не змогла, малому довелося пробути у неї 10 днів. У нього дуже складний характер, за ці 10 днів тимчасова хазяйка так і не змогла з ним подружитися. Він гарчав, намагався її вкусити і безперервно страшно вив – кликав мене… Це при тому, що годувала вона його як короля – у мене собаки так і близько не харчуються. У мене вони жеруть взагалі все, включно з черствим хлібом. Буває, волонтери присилають їм харчі, і в мене деякий час є можливість годувати діток нормально. Але якісну собачу їжу я даю їм лише потрошку, як ласощі, щоб не звикали перебирати харчами, бо на передку мають жерти, що дадуть, інакше не виживуть. Купую, щоправда, їм спеціальні вітаміни, це у нас святе.

Так от, Шкавусь вив, гарчав, кусався, погриз і перепсував усе, до чого зміг дотягнутися, але вона все одно не взяла з мене грошей, хоча сама живе бідно. Тепер, як тільки він її побачить, гарчить і ховається за мене, щоб його не забрали знову 🙂

Але пост цей не про собак, а про ту жінку. Вона народилась і виросла в Донецьку, сюди, під Маріуполь, переїхала років 15 тому, бо вийшла заміж. В Донецьку в неї залишилися рідні – дорослий син від першого шлюбу і старший брат. Раніше вона примудрялася часто їздити до них у гості, одного разу потрапила під обстріл… Зараз більше не їздить. Чекає закінчення війни як манни небесної.

Її син нещодавно закінчив вуз. Брату 50 років, 23 з них він пропрацював на залізниці. Обоє зараз безробітні і, за словами моєї знайомої, майже голодують. Бо в “ДНР” страшне безробіття, а харчі коштують втричі більше, ніж тут, і мало не єдина можливість для чоловіка прогодувати свою родину – йти служити до “армії”, бо лише там платять зарплату.

Я це до чого? По-перше, до того, що далеко не в усіх місцевих в голові вата. По-друге, до того, що треба бути морально готовими, що після нашої перемоги усі бойовики, крім ватажків та одіозних військових злочинців, мають бути амністовані. Ну, не вдасться нам провести слідство і об’єктивно встановити міру провини кожного – хто з них стріляв у наших солдатів, а хто просто за гроші на блокпостах насіння лускав. Якщо тільки спробувати цим зайнятися – наші судді і прокурори побудують собі кожен по віллі на Мальдівах, а винними виявляться лише злиденні бомжі, яким не було чим відкупитися. Хай краще у наших негідників не буде вілл, а їхні негідники мають стимул складати зброю. Так швидше закінчиться війна.