Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » ПРО ДОНЕЦЬКОГО БАНДИТА І НАСТРОЇ БОЙОВИКІВ В ОРДЛО

ПРО ДОНЕЦЬКОГО БАНДИТА І НАСТРОЇ БОЙОВИКІВ В ОРДЛО

Він лежить у київській лікарні і замовляє обід з ресторану. На нього глянеш і одразу скажеш: “О, донецький бандит”. Він і є донецький бандит. Височенний, здоровений, дебелий, не без харизми, зі статурою колишнього спецназівця, який покинув фізичні навантаження і швидко заплив жиром. Гарний оповідач, спілкується грамотною російською з московською, не донецькою, вимовою. У нього вродлива мініатюрна дружина і дочка-підліток.

Він ходить на милицях, пошкоджену ногу підтягає за собою на мотузці. Переніс складну операцію і йде на поправку.

Нога була прострелена. Його катували. Почалася гангрена.
Катували, бо хотіли забрати гроші – 450 тисяч євро, які він віз з “ДНР” до Росії – частину грошей від “розпилу” якогось заводу. У Росії потрапив до рук бандитів з “конкуруючої фірми”. Гроші встиг приховати і їм не віддав. Після багатьох днів катувань його викинули під лікарнею. “Роботодавець” – той, кому призначалися гроші – приїхав, нагородив, оплатив лікування.

Він народився в Україні, служив у російському спецназі. Купа його друзів-спецназівців, як місцевих, донецьких, так і з Росії, воюють за “ДНР”. Чи встиг повоювати сам – не колеться, справляє враження, що ні, але хто ж зізнається у такому. Про власне громадянство теж не колеться, схоже, що подвійне.

Українську владу він зневажає, “дирівську” – люто ненавидить. Каже, що порошенків з гройсманами треба судити за те, що крадуть і жирують, а “захарів” з “плотвами” вішати на стовпах. Бо вони віджимають майно у бізнесменів, наживаються на війні, а самі ніхто. Склалося враження, що вони і є та сама “конкуруюча фірма”.

Поважає українських воїнів-добровольців. Закликає миритися.

Підтверджує слова Ходаковського – що на Донбассі щодня гине 50 бойовиків. Каже, що там вже скоро не буде кому воювати, бо люди розчаровані, злі, почуваються обдуреними – бо “всього лише” хотіли до Росії, а та дала їм смачного підср*чника. Хотіли “як у Криму”, а Росія замість цього принесла їм війну і смерть. Вони давно б склали зброю, але бояться розправи з боку українських силовиків. Вважає, що якщо Україна оголосить амністію усім місцевим, а немісцевим надасть коридор до Росії, 90% бойовиків миттєво припинять спротив, і в ОРДЛО зайдуть українські війська. Каже, що майже всі бойовики люблять Україну (!) і хочуть жити в Україні (після російського підср*чника, але це дрібниці), їм просто потрібні гарантії непереслідування. Бачите, як все у них просто, мені аж трохи заздрісно стало 🙁

Я сама регулярно закликаю до подібного варіанту з амністією (крім ватажків і явних військових злочинців), але коли чуєш таку святу простоту, хочеться їх усіх перебити.

Чи, може, справді подумати на цю тему?

Filed under: Статті

One Response to "ПРО ДОНЕЦЬКОГО БАНДИТА І НАСТРОЇ БОЙОВИКІВ В ОРДЛО"

  1. Зелений сказав:

    Ага, вони хотіли красівої, безтурботної жизні, як у серіалах з московського телевізора. Там що пенсіонери у Сибіру, що робітники в Урюпінську – живуть повноцінно, увлєкатєльно. А звичайні маасквічі – то вопше! Можна тільки помріяти! Але переселення всередину телевізора якось не склалося, чи то голова не пролізла, чи спина не поміщається. Більше того, з’ясувалося раптом, що без електрики телевізор не працює, а реальна дійсність відрізняється від телевізійної паралельної навіть більше, ніж туризм від еміграції у відомому анекдоті. Мавпочки почуваються стурбованими. Діп консьорн.
    ——————————–
    Ну, і хто вони тепер? Питання далеко не риторичне. В англосаксонській традиції на початку з’ясовуються факти, реальне становище, і тільки потім розглядаються варіанти пропозицій сторін. Отже, зараз вони – кінчені лузери, зрадники України, колаборанти, мародери, вбивці, найманці ворожої держави, пособники, агентура ФСБ, і т.д. Окупований Донбас пограбований, промисловість знищена, інфраструктура розвалена, зміни структури населення, працездатної складової – катастрофічні, і процес не зупинено. Вони можуть існувати виключно за рахунок зовнішнього фінансування, чи з Москви, чи з Києва, все одно в якій формі, хоч би і зі штучно підтримуваної торгівлі з Україною за намальованими цінами, несплати за електрику, воду, українських пенсій шахтарям з наступним їх перерозподілом через внутрішні ціни на продовольство, комуналку, тощо. Це – непринципові, технологічні питання.
    ——————————–
    Вони – ніхто. Орда колаборантів – утриманців, які не впоралися з виконанням московського завдання, а зараз вобщє, на ізмєнє, бо Спасська башта захиталася і вже не так обільно мироточить грошима. Вони в московському телевізорі не раз бачили, що таких невдах, зазвичай, пристрілюють, більш чи менш боляче. І це ще – в кращому випадку. Все, що вони можуть зараз, із такої позиції, начебто – тікати, здаватися, або принципово загинути, як герої. Чому ні? Не можна забрати у них таке право, після того, як московський телевізор стільки говорив про їхній героїзм. Бо свідків їхніх подвигів досить, питома проблема Донбасу така, що bellum omnia contra omnes там почалася не три роки тому, а значно раніше, телефонів повно, а облік свідків під час колаборантського геройства ніхто не вів. Вони не зможуть спокійно жити, там, де нагидили – точно. Вони рвонуть на вільну територію, щоб загубитися, ідеально – до Європи, з награбованими грошима і чистими українськими документами. Інакше їх можуть знайти, і зовсім не мусора. А так, за донбассько – кавказськими понятіями. Чому я так думаю? Тому, що наша влада проштовхує безвіз, перевертнів із колаборантів на посади у владі, і гнобить добробати, особливо зформовані з місцевих, донбасських патріотів, і взагалі місцеві проукраїнські сили. Можна було би вважати, що влада робить це в припадку безумства, але четвертий рік припадку – це вже очевидна клініка і система. А наша влада з колаборантами Дамбаза має тісні партнерські стосунки, бізнесові, політичні. Спільних партнерів у Кремлі. Так що, умови на майбутнє можна узгодити, при бажанні.
    ——————————–
    Вони не хотять героїчно загинути, не хотять тікати світ за очі, не хотять здаватися на милість переможців. Є ще одна можливість, про яку вони не згадують, повернення зброї проти кацаповійськ, і змити кров’ю, як воно раніше називалося. Нє? Шожтакоє? Замість всього логічного переліку вони продовжують ставити умови, їхній хотєльнік складається з “амністії”, тобто, визнання їх “нєуіноватимі”, просто за ознакою “мєстних”, і більше жодної, і можливості безперешкодного виходу “нємєстним”. Вони хотять “зелений коридор” для кацапських подільників? Ми маємо бути зворушені таким проявом турботи колегами про найманих вбивць. У нас, здається, досить спеціалістів з цього предмету, ще з Іловайська, і т.п., можна би організувати. А хто узгодить “коридор” з Путіним? Знову Пєтя? За тим же телефоном? Хлопчики хотять вчергове зручніше примоститися, не згадуючи про втрачену цноту, наче нічого не було?
    ——————————–
    Це, фактично, зформульована т. зв. “однобічна угода”, за якою Україна мала би “понять і простіть”, повісити собі на шию витрати на післявоєнне відновлення, запустити до себе тисячі ворожої агентури, горлорізів, що давно організовані у банди і живуть підножним кормом. І все – за згодою Кремля, отже, за його участі і в його інтересах. Про таких, одночасно мєчтатєльних і хитрих, десь я читав “шолковіє ушкі, бархатная жопка”. Особисто я не хотів би бути свідком такого тупого, звірячого самогубства держави Україна.
    ——————————–
    І, якщо повернутися до попередніх обговорень, заміна керівника, який веде з ворогом сепаратні переговори про капітуляцію, саботує ведення порядної війни, планує задоволення умов агресора і співпрацює з його агентурою, заміна на будь-кого, хто буде поводитись пристойно і за правилами – апріорі того варта. Бо соромно, перед союзниками, і перед ворогами, перед усією ООН. Навіть перед тим метикованим колаборантом – спецназівцем з київської лікарні. Як буває соромно перед людьми за родича алкоголіка, наркошу чи злодюжку.

Залишити відповідь

*