Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » Що робити донбасівцям

Що робити донбасівцям

Зараз я вам розповім, чому наші супротивники досі не склали зброю.

“Новороссию слили. Никакой амнистии не будет. Россияне скоро уйдут, а украинские спецслужбы будут нас годами вылавливать и уничтожать без суда и следствия. Мы будем просто незаметно исчезать…”
– Женя “Шахтер”, донецкий ополченец.

Точніше не скажеш. Саме через цей страх за власні життя вони й воюють.

А тепер я вам розповім, чому вони взагалі взяли до рук зброю.
Звичайно, “повстання” проти “нацистської хунти” було цілком і повністю організовано з Москви. Але без підтримки значної кількості місцевих у росіян нічого б не вийшло. Як не вийшло після першого Майдану.

Згадайте події 2004-2005-го років: Віктор Ющенко прийшов до влади шляхом Майдану і був точно не меншим “бандерівцем” і “американцем”, ніж Петро Порошенко. Здавалося б – чим не “нацистський переворот”, беріть до рук зброю і проголошуйте “Новоросію”. Але ж їм і на думку не спало це робити, і всі “сіверодонецькі з’їзди”, як у Кремлі не старалися, закінчилися пшиком.

У чому ж різниця?
А просто: частина “донецьких” зробили ставку на перемогу Януковича, приїхали у Київ і почали вбивати людей.
І програли.
Коли Майдан переміг, вони злякалися помсти і замість втекти за кордон, у державу, що їх підтримує, як робили й роблять у подібній ситуації в цілому світі, знову зробили ставку – цього разу на перемогу Путіна. Вони знову помилились, і вже почали розуміти це, і гостинна ватна Росія продовжує терпляче на них чекати.

Вони починають список своїх “обід” з погрому автобусу з кримськими антимайданівцями і одеських подій 2 травня. І скромно мовчать при цьому, що в автобусі 20 лютого, в останній день грандіозного побоїща на Майдані, втікали тітушки з ножами і битами у свіжій крові (мабуть, їх треба було проводжати квітами), а в Одесі все почалося з розстрілу колони з проукраїнськими футбольними вболівальниками (поки антимайданівці поводилися мирно, ніхто їх не чіпав).

Але це все минуле, а думати треба про майбутнє. Якби тих бойовиків було десь до сотні, їх варто було б засудити до пожиттєвого, щоб іншим було неповадно. Але їх дуже багато, вони почнуть відкупатися, і засудять в результаті не найбільш винних, а найбільш бідних, а прокурори й судді стануть мільярдерами. Тому я від початку стою на позиціях амністії одразу після складання зброї – для всіх, крім ватажків і явних військових злочинців. Цих теж не доведеться судити, бо втечуть до Росії.
І ніяких виборів років на 5, це мінімум, а краще на 10, поки не минеться інфекція.

Гарантією від позасудових розправ з боку української влади могли б стати зациклені на правах людини західні спостерігачі, якими легко набити екс-ОРДЛО у великій кількості.
Українські спецслужби ніколи не будуть виловлювати колишніх рядових бойовиків – їм більше нема чого робити, вони полюватимуть на діюче ватне підпілля, без якого ж, ясна річ, не обійдеться, поки існує Росія.

Чи означає це, що рядовий бойовик, склавши зброю, отримавши амністію (чи просто приховавши факт своєї участі у бойових діях) і відмовившись від антиукраїнської діяльності, буде у повній безпеці?
На жаль, ні.

У вищевикладених розкладах не врахований ще один фактор: ДОНЕЦЬКІ. Ті самі, яких били, катували, виганяли з їхніх домівок. Я так спокійно кажу про амністію, бо я з Києва, серед моїх родичів є втікачі з Луганська, але це сім’я троюрідної сестри – все-таки не найближча рідня, а найближчі у Києві, і нікого з них бойовики не зачепили. А донецькі й луганські, ті, які нині воюють на нашому боці – чи зможуть вони пробачити?
Один мій побратим з Донецька одним із перших пішов на фронт добровольцем. “Друзі родини” злили бойовикам інформацію, що він не на заробітках, до його дружини і малого сина вдерлися бойовики, зімітували на очах у матері розстріл дитини, матері після пережитого довелося серйозно лікуватися. Добре, що не вбили, а лише пограбували і вигнали з міста.
В іншій знайомій родині забрали інваліда і тиждень страшно катували в підвалі – за те, що його син служив в “Азові”. І все це робили не росіяни, а зовсім-таки місцеві.

Таких випадків безліч. І ці люди повернуться. І вони прямо кажуть, що не хочуть ніяких амністій, і що якщо держава не покарає винних, вони самі будуть їх карати. І будуть же. Не всі, але принаймні деякі, а особливо ті, хто пройшов війну.

Навіть абсолютно мирні вимушені переселенці кажуть нині, що не знають, як після нашої перемоги повернуться додому. Вони кажуть: “Як з цими людьми жити на одній вулиці, дихати одним повітрям, водити дітей до одних дитсадочків?”

А нічого не поробиш. Жити на одних вулицях доведеться. І я вже сьогодні закликаю донецьких “ватників” бути готовими покаятись перед своїми сусідами, які скоро повернуться додому. А донецьких патріотів закликаю бути готовими пробачити своїх сусідів – принаймні, тих, на чиїй совісті немає військових злочинів. Усіх, хто бігав на мітинги й “референдуми” (а на бабусі з плакатом “Путін, пріді!” крові більше, ніж на тому бойовику, що сидить зараз в окопі напроти мене), усіх, хто носив їжу “ополченцям” і навіть стріляв з окопів – доведеться пробачити. Заради майбутнього нашої держави.

Ну, а ті, хто катував, розстрілював, знущався з безвинних і беззахисних – утікайте! Спецслужби ще можуть вас прохлопати, а сусіди дістануть.

Filed under: Статті

One Response to "Що робити донбасівцям"

  1. Зелений сказав:

    1. Не так це починалося. Я особисто чув від донецьких у 2000 році, що вони переділять Україну, на кожну область буде призначена людина, і т.д.Такий собі, амбітний план феодалізації, знаряддям якої мали послужити ровні донецькі пацики. План був шикарний, тільки не називався замовник і сюзерен цих новітніх барончиків. Зрозуміло, що вони почувалися при цьому господарями, розпорядниками доль, вершителями судеб, і цей настрій згори транслювався вниз, до пересічного пенсіонера. І всі, включно з пенсіонерами, почувалися такими собі конкістадорами щодо України, тільки за плечима в них була не Іспанія, зрозуміло. Встановлення Януковича на табуретку з другої спроби було природним розвитком сюжету. Як і захист його правління підручними засобами під час Майдану, і колаборантство у війні. Колаборантство на Донбасі виросло не вчора, має довшу історію, глибші корені, джерело в Кремлі, одномоментно не зникне. Вже маємо метастази по Україні, “федералізація”, мовна політика, цілі райони підконтрольні певним безконтрольним персонам, наступ на права громадян, бетонування поліцейської держави. Донбасизація України продовжується. От ці розбиті мєчти є справжнім джерелом фрустрації, і здатні об’єднувати колаборантів, від пенсіонера до олігарха, хоч на виборах, хоч у партизанщині. От у чому смисл бойового прапору Конфедерації, запровадженого Москвою у вжиток в Лугандосі. Якщо досі ніхто про це не сказав і не зрозумів, з чим ми маємо справу. Це не лікується активованим вугіллям і аспірином. Над цією ідеологічною розробкою працювали професійні провокатори, упирі, канібали за покликом серця. То що, почуємо Лугандос?
    ————————–
    2. За автобус 20 лютого – не знаю, але не великий секрет, що людей, причетних до подій 2 травня в Одесі, організовано вивезено в Росію, декого навіть із близькими. Забезпечено підйомні, житло, роботу. Мабуть, якби вони почали говорити на допитах, то вийшло би значно дорожче. Тож питання про організаторів – вважаю зайвими. Зовсім незрозуміло, чому нас мають хвилювати проблеми колаборантів? Чому ми не можемо відновлювати наш форпост на кордоні з кацапами, діючи відповідно до раціональних українських концепцій розбудови України, чи то у Закарпатті, чи в Донбасі?
    ————————–
    3. Для зменшення напруги нічого не робиться. Колаборантів не карають. Саме непокараність зла породжує напругу, ніщо інше. Чому безпрецедентні процеси колаборантів мають вести звичайні , зажрані судді і прокурори? Чому не трибунали, з контролем майнового стану родичів до третього коліна, легітимацією від суспільства? Можна задіяти досвід янкі і росіян з 1945 року, там багато цікавого, “украінскіє спєцслужби” покажуться квіточками. Наприклад, шикування в шеренгу, сортування і розстріл прямо тут же. Табори, в яких гине 60% контингенту. Шибениця за рішенням суду. Доречі, за якими статтями у нас в судах звинувачують колаборантів? Здається, нема навіть такої статті, вже четвертий рік війни, колаборантів – тисячі, а статті нема. Це до характеристики нашої Верховної Ради і ефективності її зусиль у підтриманні порядку і спокою в країні.
    ————————–
    4. Пробачення в якомусь вигляді можливе виключно за базової умови, що там буде 146% українська влада, медія, шкільництво, економіка. І це не є достатня умова, а лише необхідна. Ще багато чого потрібно для пробачення. Пробачення ж без 146% української влади на Донбасі і без відновлення прав українців – це буде зовсім інакше називатися. Прогинанням під колаборантів.
    ————————–
    5. Не буває мирних переселенців під час війни. Це наче сухі переселенці від повені, або холодні переселенці з пожежі.
    ————————–
    6. Пам’ять про такі події живе довго. Років 30 – з гарантією. В т.ч. – у цілком “мирних переселенців”. І це в них треба спитати. І не питати – “чи можуть вони?”, а – на яких умовах вони захочуть повернутися? Їх брехливо називають “переселенцями”, щоб замаскувати сутність подій. Вони – біженці, постраждалі, де їхня сатисфакція? І на яких умовах вони погодяться не кидати гранату у вікно колаборантам? Пустити чергу на весь магазин? Джмеля у спальню? Протитанкову в машину, на розтяжці? Чомусь саме так питання ніхто не ставить. Я навіть здогадуюся, чому. А дарма. Людей багато, місцевість – мєчта диверсанта.
    ————————–
    7. Процедура фільтрації необхідна. Процедура підтвердження громадянства. Процедура депортації, інтернування. Ми нічого подібного не маємо. Там ще доведеться вирішувати, що робити з понаєхавшими бурятами, чукчами, etc. І що влада запропонує тихим, “мирним переселенцям”, у квартирі котрих знайдеться якут із сімейством. Подарувати шоколадку “Рошен”?

Залишити відповідь

*