Статті Коментарі

Announcements

Як придбати мою книгу “Щоденник нелегального солдата”

28 Вересня, 2019 | 10 коментарів

Як придбати мою книгу “Щоденник нелегального солдата”

UPD. ПОДЯКА ВСІМ ЧИТАЧАМ! ВСІ ЕКЗЕМПЛЯРИ КНИГИ, ПЕРШЕ І ДРУГЕ ВИДАННЯ, ВЖЕ РОЗІЙШЛИСЯ. Книга про мої 2014-2017 роки на фронті, коли я була снайпером у складі ДУК “Правий сектор” та Української Добровольчої Армії. Книга абсолютно документальна, у ній тільки справжні імена, справжні діалоги і опис тільки справжніх подій. Обсяг книги 584 сторінки (друге видання – 592 сторінки). 360 кольорових фотографій (у другому виданні – біля 400 фото), 13 карт-схем наших бойових операцій. Тверда обкладинка. Розміри 24×17, товщина 3,5 … Читати далі »

Головне

Я не радію смерті росіянина, якого з’їла акула

9 Червня, 2023 | Додати коментар

Я не радію смерті росіянина, якого з’їла акула. З єдиної причини: точно знаю, що риби не вміють розмовляти. Отже, акула, перш ніж напасти, 100% не питала в людини її громадянство. Це нещасний випадок, де на місці жертви міг опинитися будь-хто. Так, українцю під час війни в Хургаді нема чого робити – але так само акула могла з’їсти дружнього нам американця чи поляка. І навіть якщо акули з’їдять десятьох росіян – це не наблизить перемогу України ні на крок. Інша річ, коли за кордоном росіян женуть поганими ганчірками з якихось закладів чи подій – бо люди, на відміну від акул, розуміють, кого женуть. Краще сотні живих і здорових росіян гучно обурюються в соцмережах, що їх звідусіль “просять”, ніж один випадково загиблий в пащі акули. … Читати далі »

Стрічка

Різниця між фото – рівно 10 років

… Читати далі »

СКАЖІТЬ МЕНІ ПРАВДУ, АБО ДАЙТЕ ЛЕГЕНДУ

У Миколи Хвильового в оповіданні “Заулок” є героїня Мар’яна – яскрава українська дівчина, яка виросла в сім’ї дрібного клерка і його недалекої дружини. Гидуючи обивательським життям, вона захопилась “ідеями революції” і зовсім юною, покинувши (“К чорту!”) середню школу, пішла служити в ЧК. Її історія скінчилась погано: коли період “революційної романтики”, усіх цих “потягів, що їдуть у невідомість, у провалля, де безліч жури і радості”, минув, Мар’яна, явно хвора на ПТСР, не знайшла себе у мирному житті і зрештою наклала на себе руки. Двадцять років потому, в 1937-му, у Варшаві, український студент Олег Штуль, в майбутньому один з провідних діячів ОУН, написав статтю “Далекий шум”, присвячену подіям 1917 року. Олегові, ровеснику тих подій, самому було … Читати далі »

Дитячий блокпост

У траві біля дороги – четверо дітлахів років по п’ять. Зупиняють машини. Грають у блокпост. Серйозна така дівчинка-карапуз: – Назвіть український пароль! – Слава Україні! – Героям слава! Будь ласка, можете проїжджати. Дітлахи завжди гралися у войнушки. Ніби й норм. Але все одно – упирям доведеться за це відповідати. … Читати далі »

Про окопи в столичному парку як мистецький образ

Про окопи в столичному парку як мистецький образ

Велика є сила художніх образів! Причому не обов’язково, щоб їх створив митець, іноді життя саме справляється. Мої батьки пішли погуляти в один із київських парків. Повернулися приголомшені. Їх вразив контраст між деревами в цвіту і наритими в столичному парку окопами. Всі ці 14 місяців вони нікуди не виїздили з Києва. Вони чули сирени, вибухи, сиділи без світла і води, дізнавалися про … Читати далі »

Історії діда Манойлика. Частина 1

Вирішила повикладати сюди трохи своїх старих записів, щоб не погубилися. Одні з них – цикл історій про діда Манойлика. Унікальний дід Манойлик, земля йому пухом, жив у селі на Чернігівщині в ті часи, коли ніхто не чув про мобільний зв’язок та Інтернет, а фотоапарати з чорно-білою плівкою були у вузького кола любителів. Не вчора і не позавчора він розповідав мені про своє життя. Але все, що казав і робив дід Манойлик, має бути зафіксоване для нащадків. Адже він – то і є народ України. ІСТОРІЯ 1. ЯК ДІД МАНОЙЛИК ВЧИВ МЕНЕ РОЗМОВЛЯТИ УКРАЇНСЬКОЮ – Діду, то я прийду до Вас вранці, – кажу я. – Треба казати «УТРОМ», а в ранці – то в солдата у мішку! * * * Обкладаємо … Читати далі »

Про маму загиблого бійця і червоний тепловізор

Один чоловік із села на Черкащині, де в мене є рідня, пішов добровольцем на фронт і невдовзі загинув. Його мама отримала належні виплати, придбала на них мікроавтобус і передала в підрозділ, де служив син. А сама стала волонтером. Ця сільська жінка, в якої, можливо, і сторінки в соцмережах немає, збирає для фронту чималенькі гроші й купує дороговартісне обладнання. Бо її історію знають, їй вірять. Якось я дізналася, що моєму родичу, який воює в піхоті на першій лінії, потрібен тепловізор. Я трохи розгубилася: гроші немалі, люди й так донатять останнє, чи зможу зібрати? Не треба, сказали мені, ми попросимо ту волонтерку. Десь за тиждень вона вже вислала йому тепловізор. Працює, все норм. Але чомусь, кажуть, він червоний, … Читати далі »

Кафе “Вірменія”

Кафе “Вірменія”

На трасі в Кіровоградській області, між населеними пунктами Вільшанка і Хмільове, є кафе “Вірменія”. Його власники і працівники – етнічні вірмени, волонтери, які безкоштовно годують військових, що їдуть трасою. Скільки б їх не було, навіть якщо проїде цілий автобус. Я побувала там якийсь час тому, коли їздили на похорон нашого бійця. Нагодували нас миттєво і дуже ситно: вареники, картопля з м’ясом, … Читати далі »

“Хочеш утішити когось – не можеш, далеко ми…”

“Хочеш утішити когось – не можеш, далеко ми…”

* * * Хочеш утішити когось – не можеш, далеко ми. Хочеш тримати за руку – не можеш, не поруч. Тільки за цю незникомість відплатимо декому. Тільки за нашу розлуку страждатиме покруч. #Bilozerska_rhymes … Читати далі »

Про два набої

Про два набої

Два набої – сакральна річ. Вони завжди є в одній з незліченних кишень твоєї форми чи в одному з дрібних відділень твого наплечника. В крайньому разі – один набій, але він там точно є, не сумнівайся. Якщо тобі сильно не пощастить, його знайдуть при перевірці на блокпості, коли ти їдеш у відпустку. Якщо хлопці нормальні – викинуть і побажають тобі … Читати далі »

Наступна »

Статті