Вирішила повикладати сюди трохи своїх старих записів, щоб не погубилися. Одні з них – цикл історій про діда Манойлика. Унікальний дід Манойлик, земля йому пухом, жив у селі на Чернігівщині в ті часи, коли ніхто не чув про мобільний зв’язок та Інтернет, а фотоапарати з чорно-білою плівкою були у вузького кола любителів. Не вчора і не позавчора він розповідав мені про своє життя. Але все, що казав і робив дід Манойлик, має бути зафіксоване для нащадків. Адже він – то і є народ України. ІСТОРІЯ 1. ЯК ДІД МАНОЙЛИК ВЧИВ МЕНЕ РОЗМОВЛЯТИ УКРАЇНСЬКОЮ – Діду, то я прийду до Вас вранці, – кажу я. – Треба казати «УТРОМ», а в ранці – то в солдата у мішку! * * * Обкладаємо хату цеглою. – То у вас не цегла, – каже дід. – Цегла – то сирець … Читати далі »

Один чоловік із села на Черкащині, де в мене є рідня, пішов добровольцем на фронт і невдовзі загинув. Його мама отримала належні виплати, придбала на них мікроавтобус і передала в підрозділ, де служив син. А сама стала волонтером. Ця сільська жінка, в якої, можливо, і сторінки в соцмережах немає, збирає для фронту чималенькі гроші й купує дороговартісне обладнання. Бо її історію знають, їй вірять. Якось я дізналася, що моєму родичу, який воює в піхоті на першій лінії, потрібен тепловізор. Я трохи розгубилася: гроші немалі, люди й так донатять останнє, чи зможу зібрати? Не треба, сказали мені, ми попросимо ту волонтерку. Десь за тиждень вона вже вислала йому тепловізор. Працює, все норм. Але чомусь, кажуть, він червоний, у червоному корпусі. Я порадила родичу попросити в когось балончик і пофарбувати в оливу, але … Читати далі »

Ще одна історія реальної людини. Етнічний росіянин родом зі сходу України. Коли його вітали з Днем Незалежності, він казав: “Це не моє свято. Вам потрібна ця незалежність, ви її й святкуйте, а мені вона не треба”. 24 лютого застало його з родиною в Харкові. Посиділи під обстрілами і вирішили звідти втікати. Евакуювалися потягом, потяг потрапив під обстріл. Він з дружиною і дітьми ховалися під вагоном, між колесами. Цей експірієнс справив на чоловіка незабутнє враження. Чоловік сказав: “Хтось має за це відповісти”. Відправив сім’ю за кордон і пішов у ЗСУ. Він не підлягав мобілізації через серйозне хронічне захворювання, але на медкомісії благополучно його приховав. Відвоював рік, був у багатьох “гарячих місцях”. За цей час його здоров’я сильно погіршилось. Зараз списується по ВЛК. Нісенітниць більше не верзе. #історії_з_життя … Читати далі »