Меморіал загиблим воїнам у Дніпрі. Автор фото Василий Семашко. А Захарченко, виявляється, зібрався на шибеницю транзитом через український парламент… … Читати далі »

Стільки всього цікавезного і важливого для історії хочеться Вам розказати – а за язик себе – кусь! Кусь! Бляха, та приймайте вже скоріше законопроект Яроша про добровольців. Хочу мати воєнника і можливість вільно писати про нас у Фейсбук. Що ще треба людині для щастя? 🙂 Ось вам свіженька історія. Знайомі іноземні журналісти знімають репортаж на передку, у населеному пункті N. Їх супроводжує офіцер з військової прес-служби, усе показує, розказує про підрозділи ЗСУ, які утримують N. “А який підрозділ, на Вашу думку, найбільш боєздатний та дисциплінований?” – цікавиться журналіст. І прес-офіцер, не вагаючись ні хвилини, видає: “Правий сектор. Так, як вони, мало хто воює”. Йдеться про бійців УДА, яких військові часто досі називають за старою назвою – ПС. Прикол ще й в тому, що місцевий командир УДАшників, не будучи раніше знайомий з цими … Читати далі »

…і знову про те, як міняє людей війна. Суто моє, особисте. Більшість наших живуть одним днем, а мене війна привчила ледь не маніакально дбати про власне здоров’я. З дитинства я не їм морозива і не п’ю у спеку холодну воду. Часті ангіни й бронхіти навчили жити за принципом, що п’ять хвилин задоволення не варті тижнів лікування. Але в мирному житті я все ж таки час від часу порушувала це правило, через звичайну людську слабкодухість – ну, хочеться пити, а вся доступна вода лише з холодильника (про що потім жалкувала). Зараз же, як би сильно не хотілося пити, я не торкнуся води, поки вона не нагріється. Бо не хочу валятися на базі, поки мої хлопці воюють. Яка б не була голодна – я не з’їм їжу, якщо не впевнена у … Читати далі »

Журналіст спитав, де була моя грань між ще-не-війною і вже-війною, у який момент я зрозуміла, що це вже не не вишколи, не страйкбол, а Війна? Коли вперше почула свист куль? Коли побачила перших убитих? Коли загинув друг? Я замислилась. Відповісти на це питання виявилось складніше, ніж здавалося. Згадала, як зустріла хлопців, з якими разом роками ходила на вишколи, а потім доля розвела нас по різних підрозділах, і здивувалася, що рік війни анітрохи їх не змінив. Вони сказали: “А чому ми повинні були змінитися? Для нас ця війна почалася десять років тому”. Можливо, так було і зі мною? Але все ж таки мав бути якийсь пограничний момент. Я не жила все життя у “зоні АТО” і не брала від народження участі у бойових діях. А потім я згадала. Це відчуття пограниччя виникало кілька разів, … Читати далі »

Надзвичайно тяжке питання піднімаю зараз. Після того, як на Бутівці загинуло четверо “фронтових нелегалів” – добровольців, що не входили у ЗСУ – і Міноборони заявило про відсутність втрат – громадськість, побратимів і командирів загиблих накрило хвилею праведного обурення: мовляв, добровольців у цій державі і за людей не вважають. А деякі люди були щиро здивовані, адже вірили офіційній пропаганді, що на лінії зіткнення присутні виключно солдати ЗСУ. Зараз ці люди дезорієнтовані і не знають, кому і чому вірити. Я зараз скажу вам правду – так би мовити, з перших вуст. “Фронтові нелегали”, неофіційні, неоформлені бійці, були на фронті з самого початку війни, є на лінії зіткнення зараз і будуть доти, доки ця війна триватиме (або поки не буде затверджений законопроект про добровольців, який їх легалізує і на який багато з них очікують). Я навмисно не … Читати далі »