Статті Коментарі

Білозерська INFO » Повідомлення » Як придбати мою книгу “Щоденник нелегального солдата”

Як придбати мою книгу “Щоденник нелегального солдата”

Книга про мої 2014-2017 роки на фронті, коли я була снайпером у складі ДУК “Правий сектор” та Української Добровольчої Армії. Книга абсолютно документальна, у ній тільки справжні імена, справжні діалоги і опис тільки справжніх подій.

Обсяг книги 584 сторінки. 360 кольорових фотографій, 13 карт-схем наших бойових операцій.
Тверда обкладинка. Розміри 24×17, товщина 3,5 см. Друк дуже високої якості, яку розміщені тут фото, на жаль, не передають.

Вартість: 450 грн + пересилка Новою поштою, платити можна після отримання.

Для отримання книги необхідно повідомити такі дані: ім’я і прізвище отримувача, його телефон, місто і номер відділення Нової пошти. Ці дані потрібно надіслати на мейл o.bilozerska@gmail.com чи зв’язатися телефоном +380667486613, на якому є Телеграм і Вайбер.

Заздалегідь дякую.
Щиро ваша,
Олена Білозерська,
у 2014-2017 доброволець (снайпер) ДУК ПС та УДА, нині офіцер морської піхоти ЗСУ.

СТОРІНКИ КНИГИ:

ВІДГУКИ І РЕЦЕНЗІЇ:

**********************************
Почав читати куплену вчора книжку Олена Білозерська “Щоденник нелегального солдата” – хроніки Правого сектора. . Вже бачу, що це не просто хроніка, а атмосферна книжка, пропущена через себе. І наткнувся на просто ошелешуючий епізод, про який мені авторка розповідала, коли я був у них в Правому секторі, але з того часу він вилетів з пам’яті. Книжка нагадала.
Вона стояла на другорядному блок-посту разом з ментами. Правосеки почали обговорювати, що робити, коли раптом шо. Мент їх заспокоїв, мовляв, блок-пост можуть знести лише тоді, коли рухатиметься колонна. А яка колонна на другорядній дорозі?
– А якщо це буде сепар з кулеметом, він же вогонь відкриє.
– Це якщо ми йому будемо заважати, – каже мент, а далі увага, увага увага, – Ми заважати йому не будемо.

…Ще один суперовий епізод із книжки Олена Білозерська “Щоденник нелегального солдата”. Це просто “Декамерон” якийсь:)))) Нагадаю, що це хроніки “Правого сектора”.
Так ось цей уславлений “Правий сектор”, який стараннями російскої пропаганди в хворих уявах ватників був ледь не озброєною до зубів армією, насправді на перших порах був напівозброєним підрозділом.
Раптом їм доповідають, що кілька машин чеченців об’їхали блок-пост і їдуть у їхній бік. Правосеки з тих, хто мав зброю, пішли на позицію і залягли в очікуванні чеченців. Пролежали цілу ніч і вранці мокрі, як хлющі, повернулися на базу. І тут їм доповідають, що “чеченці” це насправді п’яні бійці 51-ї бригади, які на кількох БТРах їздили по спиртне. Дорогою по приколу кричали “Алах акбар!”, тому їх прийняли за чеченців.
Добре, що закінчилося так, як закінчилося. А могли б перестріляти свої своїх.

Юрій ЛУКАНОВ,
журналіст

*****************************************
Сам себе завидую! )
В моих руках потрясающая книга, а рядом со мной — её обаятельный и бесстрашный автор — Олена Білозерська — боевой офицер ВСУ и журналист.
Олена пишет историю во всех смыслах этого слова. Она не просто писатель, а участник войны на Донбассе практически с самого её начала. Много лет мы знакомы на страницах Фейсбука, а теперь встретились очно. И поводом стала книга «Щоденник нелегального солдата», которая буквально на днях вышла из печати. Это уникальный документ! Достаточно только полистать её страницы, чтобы понять всю значимость и уникальность этого издания. Это не просто летопись войны, это дух её воинов — защитников суверенитета, территориальной целостности и независимости нашей родины — Украины.

Сергій БАЗАНОВ,
автор книги «Биткоин для всех», создатель блога Bitcoin Review

******************************************

СХІД У ВОГНІ: «ЩОДЕННИК НЕЛЕГАЛЬНОГО СОЛДАТА» ОЛЕНИ БІЛОЗЕРСЬКОЇ

Я не люблю, коли мені подають інформацію вибірково, та ще й зі своїми оцінками, тому дуже зраділа, що тепер маю документальний діаріуш, де лише факти, фотографії і карти. До того ж, будьмо відверті, ми не можемо передбачити напевно, що з Україною буде далі, хто писатиме її історію і викладатиме її в підручниках для наступних поколінь. Але є книжка Олени Білозерської. Тепер я знаю правду. І мої внуки її знатимуть.

Перш ніж розпочати свій щоденник, авторка розставляє смислові акценти. Перший. На Донбасі Україна має справу не з сепарами, а з окупантами й колаборантами. Ті, хто першим став на їхньому шляху (до речі, не маючи достатньо озброєння і спорядження!), змушені були не лише вчитися воювати, а й переживати внутрішню трансформацію. Притаманний українцям «повстанський» патріотизм стає державницьким, адже фраза «воювати за Україну» набуває різного значення залежно від епохи: воювати за усамостійнення колонізованої підневільної України vs. воювати за збереження самостійності України під загрозою її поневолення і колонізації. Це другий важливий смисловий акцент: сучасні націоналісти — не руйнівники, а державники.

Хоч я ніколи не занурювалась у мілітарний дискурс, текст прочитала запоєм. По-перше, військова термінологія і професіоналізми в ньому зрозумілі сучасному українцеві, який живе в країні, де йде війна. По-друге, крім документального фактажу, в «Щоденнику нелегального солдата» є живі люди. Прямою мовою — їхні розповіді про себе. Від авторки — те, про що вони змовчали. І червоною ниткою — внутрішній світ самої журналістки, блогерки, снайперки, військової О. Білозерської. Адже Олена не лише знімає війну, вона є однією з них — з тих добровольців, що пішли на війну з перших її днів 2014 року. «Я знімаю впритул бліде перекривлене обличчя. Рани крупним планом. Стогони болю, кров і крики медиків… У ці хвилини мене не луплять по камері лише тому, що не помічають, бо всім не до мене. А сама я себе відчуваю циніком і моральним виродком. Мені хочеться закинути власну камеру в дальні кущі. Але ж не закидаю, і навіть не вимикаю… І думаю при цьому, що це і є справжня війна, яка має бути зафіксована».
Дякую, Олено, це потрібно фіксувати. І про це необхідно читати.

Леся МОВЧУН,
письменниця

**********************************
…Могу с полной ответственностью сказать: эта книга – must read по российско-украинской войне. Главное ее достоинство – она абсолютно правдивая, а не пропагандистская. Олена, три с половиной года воевавшая добровольцем и собственноручно уничтожившая не менее десятка русских оккупантов, не пытается лакировать действительность в угоду патриотическим мифам, что выгодно отличает ее от ряда других известных украинских авторов (не буду называть имен). Так что, вероятно, вышиватников ее “Дневник…” разозлит не меньше, чем ватников.

Юрій НЕСТЕРЕНКО,
поет, письменник

******************************
Зустрівся з колишньою колегою-журналісткою Olena Bilozerska, яка з початку війни на фронті – спочатку у добровольчому підрозділі, де зокрема була снайперкою, а тепер – офіцер ЗСУ. Оленка написала унікальну книгу “Щоденник нелегального солдата”. Де всі діалоги з побратимами не відтворено з пам’яті, а розшифровано з сотень годин відео, яке авторка записувала під час бойових дій. Купив, почав читати. Страшно. Цікаво. Дуже раджу.

Вахтанг КІПІАНІ, журналіст, історик

*****************************************
В эту среду мы на Майдане встретились с Оленою Білозерською. Наше знакомство началось в 2014 году с Правого сектора. В прошлом она была журналистом, общественным активистом, снайпером ДУК, а сегодня она офицер-артиллерист ЗСУ. Но умения писать Олена не лишилась. Более того, она написала и издала книгу “Щоденник нелегального солдата”. 600 страниц истории войны за Независимость Украины. Истории борьбы и сопротивления тех, кто непосредственно принимал участие в остановке российского вторжения и в уничтожении ихтамнетов. Истории побед над росийско-сепаратистскими силами и трагические истории потерь. Сотни историй, фотографий, диалогов и свидетельств. И все это собрано под одной обложкой. Я посидел пару вечеров над этой книгой. Она стоит того, чтоб дочитать ее до конца и оставить в своей библиотеке.
Щиро дякую тобі, посестро, за цю книгу.

Борислав БЕРЕЗА, політик

*******************************************

Тільки сьогодні отримав книгу, прочитав вже третинку десь і можу лише сказати що книга просто надзвичайна. Документальна книга яка просто захоплює дух. Фотографії додатково допомагають перенестися в описувані місця!
Я рідко зараз читаю пригодницькі історії, але Ваша книга викликала спогади дитячі від Пригод Тома Сойєра чомусь. Тільки то була історія вигадана, а це справжнє життя. Трішки недолуге порівння, але поки іншого немає. Може як дочитаю до кінця – сможу краще описати.
Буду чекати другу книгу після перемоги!

Роман ХОМЕНКО

****************************************
Дякую Олена Білозерська за книгу. Так.. про війну не люблять розповідати.. але дякую , Олено, за можливість почути правду. Від себе – дякую за мужність! Дякую за службу.

Людмила ОЛЬШЕВСЬКА, волонтер

***************************************
Такі книги мають бути в бібліотеці кожного. Це наша історія. А завдяки Олена Білозерська ми можемо дізнатися як все було насправді.

Тетяна ГОЛОВКОВА

*******************************************

НЕ ПРОПУСТІТЬ “Щоденник нелегального солдата” від Олена Білозерська Це чи не найкращий приклад військової документалістики.
Не дивіться на дати – все, як у цю мить. А якщо помічаєте дати – згадуйте. Що робили у ті дні? Що купували/тягли/відправляли? Кого лікували/доглядали? Кого хоронили?
У мене не виходить читати Щоденник сторінку за сторінкою, – скакання по змісту, синхронізація тих подій/боїв/діалогів з київським життям, зі світлинами і супутниковими мапами. Особлива інформаційна цінність – у наведених схемах бойових операцій (у кінці книги).

Оленка – відеолітописець Майдану, ДУК/ДУА ПС-доброволець. Одна із тих, перших і нелегальних. Нині – офіцер ЗСУ, морський піхотинець, – з пройденими бойовими лихами, гірким досвідом втрат і десь віднайденими силами на десятки годин бойових навчань.

Безмежно шаную Олену за те, що свого часу відмовилась від участі у прилизаних історіях во славу Білого Вождя у виконанні Крука.
Така вона, українська війна: одні гинуть нелегалами в окопах на рідній землі, інші – монетизують пару бойових місяців задля політичної утопії.
Ця книга була запрограмована на правду і на постійне відчуття реальних подій у реальному часі. Лишіть її дітям і внукам.

p.s. І ще: хочеться від Олени фільму. Дуже хочеться.

Світлана КОВАЛЕВСЬКА

**************************************

Дякую, пані Олена, за можливість повернутися у часі, коли все було чорно-білим, та зрозумілим, де Правда, а де, – Ні. Дякую за можливість, хоча б подумками, знову побути з друзями-Правосєками, яких вже немає серед нас… Дякую за те, що Ви є, за те, що дали мені цей ковток свіжого повітря…

Ярослав ГЛУШАЄВ

***************************************

Друзі, заохочую вас придбати книгу Олена Білозерська – Щоденник нелегального солдата.
Людська память з часом стирається тому документальні, зафіксовані по-свіжому, факти так важливі.
Книга містить фото, карти, іллюстрації.
Якщо ви хочете знати, як ставали і служили добровольцями, як пройшли перші найгарячіші роки війни, яке життя на передовій – це одна з книг яку варто прочитати.

Марія БЕРЛІНСЬКА, громадський активіст

***************************************
Книга, що написала Олена Білозерська то це історія, це дійсно історія… Саме головне для мене там є це то як я познайомилася з Анатолій Котеленець і коли наша донька запитає “мамо, тато розкажіть де ви зустрілися” можно відкривати цю книгу і читати)))
Не кожна дитина може прочитати історію кохання своїх батьків у книзі.
Дякую тобі Олено!!!

Вікторія “Фортуна” КОТЕЛЕНЕЦЬ

****************************************
Почав читати…
Побачити історичні події очима учасниці, талановитої журналістки Олена Білозерська ви можете у цій книзі.
Деталі, яких не знали, тепер із перших вуст.
Друзі!
Дуже рекомендую придбати книгу!
Не пошкодуєте!
Це фактично документ написаний захоплююче цікаво.

Віктор РОМАНЮК

*********************************
Це просто кубометри документалки, емоцій, подій, вражень з московсько-українського фронту.

Сергій ПАСІЧНИК

*************
Це той досить рідкісний випадок, коли автор – не тільки безпосередній учасник подій, але й талановита письменниця і з відповідальністю про потребу ретельного опису таких важливих подій в історії України.
Читається легко, книга хоч і документальна, але написана з певним художнім почерком, тому сподобається навіть любителям художньої літератури.

Rostyslav Kos

**********************************
Читаю з захопленням цю унікальну книгу! Вона документальна,але дуже особиста,як і має бути щоденник..Безліч чудових фото,до того ж є карти.

Інеса БАБЕНКО

************************************
Бажаю міцного! Прочитав! Дякую, від всього серця! Дуже багато знайомих подій і людей! Навіть пригадав, як бачив Вас на «Зеніті» на початку 15.
Дуже цікаво, серце колотилося весь час, чесно!

Дмитро А.

**********************************

Почала читати.Пробирає, капец.Багатьох знаю особисто.А нарахунок командира,що він з мого міста Умань,вперше чую.Для мене це шок!Я не знала навіть. Цікаво було б з ним колись зустрітись.Дякую тобі за книгу!Для тих хто в темі, вона вражає.А тим,хто далекі від війни,очі розкриє на багато речей.Молодець,що написала.Це наша історія.Донька моя стоїть вже в черзі за книгою)

Світлана СКЛЯРЕНКО

********************************

Почав читати- не можу відірватися, мабуть нема у ветеранських мемуарах більш ілюстрованої та хронологічно чіткої книги. Це- безцінний скарб для істориків майбутнього.

…Останнім часом, читати майже ніколи: робота, побут, різні клопоти…АЛЕ!!! Деякий час тому придбав книгу відомої журналістки, блогера, а від початку Визвольної Війни- бійця добробату та , згодом, офіцера-артилериста ЗСУ, Олена Білозерська “Щоденник нелегального солдата”. Автора досить добре пам”ятаю, ще по передвоєнним патріотичним двіжухам. УНСО- до штурму, всєдєла. Завжди слідкував за її дописами. Шо вам сказати, книжка- супер. Такої змістовної ( майже 600 сторінок), майже по днях ілюстрованої( більше 360 фото), із схемами боїв, книжки про Війну-я ще у своїх руцях, жодного разу не тримав!!!! Колосальний труд! Чітко видно, дуже фаховий підхід авторки(при чому, саме як журналіста), у намаганні якомога точніше все зафіксувати для історії. І це, повірте, справляє неабияке враження. Прочитав із захватом до останньої титли! Одразу кидається в очі, шо писалося із максимально можливою правдивістю. Розкриті багато різних, скажімо так, не дуже героїчних моментів, які трапляються із різними людьми, як безпосередньо на війні так і по-за нею. Бо це і є життя. І сміливий в бою боєць-може виявитися негідником по життю. А талановитий командир-спокійно займатися мародерством. Це реалії війни. Так було завжди, в усі віки. І спроби приховуати і камуфлювати”незручні” моменти, при написанні документально- історичної книги, значить ніщо інше, як спотворення ПРАВДИ. Це одразу було б помітно. Тому ЧЕСНІСТЬ цієї книги-ще один її беззаперечний плюс. Можу із впевненістю сказати, шо ця праця, повинна бути в кожного, хто цікавиться історією та Добровольчим рухом. Дає чітку картину того із чим ми стикнулися у 14 р та що могли протиставити. Вклоняюсь. Раджу. Дякую.

Андрій КОБЗАР

**********************************
Мої враження після прочитання книги.

Це те що не відпускає, навіть коли не читаєш.
Кожна глава як кульмінація. Щось подібне хотілось мати вже давно, але по факту
книга перевершила сподівання. Особливо вражають світлини того, про що читаєш.
Окреме захоплення Вашими побратимами.
Античні атланти сучасності, що тримають на собі землю.

Володимир БУРИЙ

**********************************

Начала читать, хоть я русскоязычная, события о которых не знала, захватывают с головой. читается легко, слог современный и проникновенный. Спасибо Вам, Олена.

Олена ЛАДИК

**********************************

Відмінна книга про Справжніх Захисників України,вмотивованих, сміливих, сильних. На диво якісне видання, що супроводжується дуже якісними світлинами, потрібним обсягом картографічного матеріалу і іменами бойових побратимів ДУК ПС. З огляду на ревізіоністську політику існуючого керівництва рекомендую до бібліотеки кожної української родини. Щоб пам’ятали про тих, хто свідомо зламав нахабні задуми кремлівських верховод. Тих, кого якнайбільше потребує наша держава…

Jurgen GRAAF

************************

Чудова книжка. Дуже сподобалась. Політична ситуація на початку війни дуже нагадує теперішню) а ще рівень емоцій нижчий ніж в “Сліди на дорозі” чи “Грязь. Хакі” що трохи неочікувано 🙂 а так все дуже цікаво. Люблю різні схеми, якби вони були одразу там де про них написано – було б зручніше ( бо частину навіть не помітив). Але це дрібниці. Дуже дякую за твір і за роботу в цілому 🙂

Андрій СОКОЛЬСЬКИЙ

************************

Книгу приобрел, но еще не начал читать так как дочитываю книгу Пианиста, гранатометчика батальона ДОНБАСС) очень понравились цветные фото, карты, интервью в начале книги…классно найти себя на фото хоть и в балаклаве))) на самом деле то что вы делали это больше чем книга – сложно оценить в словах вклад вашей группы…Вы очень крутые ребята!)))

Максим

**************************

Вже купили і читаємо – у захваті! дякуємо, Олена – щира і правдива книга!

Ольга ДУБИНА

**************************

Книжка неймовірно якісна і написана гарною мовою, з кількох прочитаних сторінок дізнаєшся значно більше, аніж з усіх ЗМі .В цю мить ця книжка зі мною і з підписом пані Олени, за який дуже дякую.

Віктор АВРАМЕНКО

**************************
Нещодавно мав за честь познайомитися з приємною та чудовою жінкою.
Побільше б таких матерів як Марія Павлівна – і наша країна не була б у такій дупі.

Найбільше довіри в людей нашої країни – до військових (президент лише на третьому місці і швидко втрачає свою надуту популярність).
Проте є люди, на плечі яких звалилося не менше відповідальності, аніж на військових. Які, якщо можна так сказати, й склали з себе нові збройні сили (кістяк).
Погляд від тих, ким затикають дірки.

Мирослав ЛОГІЙКО

***************************
Вітаю, Оленко! Отримала книгу і відразу її прочитала. Гарно ти написала – чесно, розумно і цікаво. Дякую за згадку й автограф! Для мене це особливий час життя. А ви всі – особливі люди.

Алла МЕГЕЛЬ, голова прес-центру ДУК ПС та УДА у 2014-2016 роках

****************************

Саме те, що треба. Чітко, логічно, інформативно і при цьому це живий текст, який дихає, мислить, відчуває. Поки, для мене особисто – це найкраще з того, що я читала – писане учасниками цієї війни про цю війну. Обнімаю Вас. Беру на себе нечуване нахабство – подякувати від імені історії та наступних поколінь:) Хроніка з уст розумного очевидця – найкраще у цьому випадку.

…Офіцер-артилерист Олена Білозерська на війні із весни 2014 року.
ЇЇ текст не просто читаєш, за ним – бачиш, чуєш, відчуваєш … і починаєш більше розуміти.
У ньому немає істерики і надриву, у ньому відчувається правда і повага.
Книга ставить багато запитань, але водночас руйнує міфи та упередження, дає можливість зрозуміти, чому почалася ця війна і як її можна завершити.

Ірина ШТОГРІН, журналіст

Стаття Ірини Штогрін про книгу “Щоденник нелегального солдата” на Радіо Свобода:
https://www.radiosvoboda.org/a/bilozerska-shchodennyk/30254897.html

****************************
Пані Олена, дуже дякую за книгу! У школі почався місячник з читання, в рамках якого батьки кожен ранок приходять і читають якусь книжку всім дітям в класі. Я читав вашу. Спочатку розказував сам, звідки я вас знаю, чому довіряю, а потім запитав, що вони роблять коли їм нудно. Після цього дуже гарно зайшов епізод, коли бійці Аратти дуркували з маскою майстера Йоди та іншим. Діти аж сміялися. Пояснював їм військовий сленг, який сам знаю.
Показав фото Ватничка і Ефку – дівчата охали.
Закінчив епізодом про сина Вольфа, як він не хотів вчитися і батько забрав його на війну. І словами, що за те, що поки ви тут мирно вчитеся, майже щодня хтось віддає своє життя. Одна вчительна навіть думає вас запросити на особисту зустріч з дітьми. Дам їй ваші контакти…

Віктор ЧМЕЛЬ

***************************

Дочитав Вашу книгу. Дякую! Не поспішав. Розтягував. Хлопці Ваші реально круті. А як склалась іх доля зараз? І ще, там в кінці мені не дуже сподобалось, як Ви написали. Кулеметник сам винуватий, що загинув, бо був п’яний. Він загинув, бо його вбив ворог, а не горілка. У мене плимінник три роки на війні снайпером був. Прийшов додому, а хата пуста – жінка кинула, мама(моя сестра) померла, батько найшов іншу. Рік, як помер від інсульту. А сусіди, казали, що горілка винна. Не горілка- війна. І ше, в наступному виданні уточніть по підрозділу Санта, а то вони читають і кажуть, що такого конфлікту не було. І іншого підрозділу Санта не було. Ну це так.. наразі чекаю книгу від Санти. Має скоро вийти. Дякую!

Олег ДОБКО

***************************
Прочитав вашу книжку сам і віддав друзям. Важаю Ви зробили дуже потрібну справу, пишіть ще. Інформаційну війну ми програємо повністю. А це дуже важлива складова. Дуже цікаво було дізнатись думки ваших друзів і чоловіка. Вони майже повністю збігаються з моіми.

Особливо сподобалось у самому кінці читати про задвохсочених сепарів. Я дивився ці відео з вашоі гвинтівки на Цензорі раніше.
Ми трохи розминулися з Вами в Мар’інці. Мій мінометний розрахунок був біля Податковоі, декілька сот метрів від Інтернату. Лупили по кінно-спортивному комплексу і шахті Трудівській.

Олексій ДРАЧОВ

****************************

Рівно два місяці тому мені пощастило придбати книгу “ЩОДЕННИК НЕЛЕГАЛЬНОГО СОЛДАТА” (ЩНС) прямо з рук автора (Олена Білозерська), чарівної жінки, відомого журналіста і досвідченого воїна.

ЩНС – це непроста книга. Це роки смертельних небезпек, організаційних відчаїв, побутових складностей, переживань рідних, розчарувань в людських якостях (перш за все – в недалекоглядності), і водночас це козацька завзятість в боях, захоплення талантами і характерами вояків, героїчно-безкорисною допомогою волонтерів, це справжнє щастя від елементарного допуску на передову, це постійне засвоєння нових професійних навичок, це дружній безбашенний концерт під обстрілом, і маса специфічного але щиро-веселого військового гумору.

Книга об’ємна, як енциклопедія, тут багато життєвих кольорових фото. Можна відкрити її в любому місці і зачитатися.
Читаючи ЩНС сьогодні, восени 2019 р., про розведення військ в недалекому 2015 р., відчуваєш щось схоже на “дежа-вю” і розумієш, що історія знову і знову повторюється.

А ще, це книга з доповненною реальністю, бо пані Олена веде свій канал на Youtube https://www.youtube.com/user/bilozerska/videos , і там є багато відео-епізодів, які детально описані в книзі.

Взагалі історію нелегальних солдат-добровольців, які попри всі перешкоди вийшли на захист Батьківщини, можна порівняти з дією імунітета живого організму, коли на протидію інфекції рефлекторно з’являються антитіла. Це означає, що організм з іменем Україна живий, але наша рана все ще залишається відкритою. Можна без кінця “збивати температуру” розведенням військ, але хвороба не мине, поки не буде локалізована.

Вам низький уклін, всім захисникам України, волонтерам за безкомпромісну ініціативу в захисті всіх нас від підступного ворога! Респект і уважуха пані Олені за відкрите і чесне висвітлення подій 2014-2017 р.р.
Вважаю, що книга варта перевидання з перекладом на інші мови. Тут багато цінної інформації, широко невідомої.
Всім небайдужим, рекомендую придбати ЩОДЕННИК НЕЛЕГАЛЬНОГО СОЛДАТА з автографом автора, і без комісії магазина 🙂

Артем КОЗЛОВ

**********************

З захопленням читаю вашу книгу. Читаю по кілька сторінок вечорами. Вже на фото без читання коментарів впізнаю Вольфа, Шведа, Каталонця…
Розумію, який це великий труд і посвята воювати за нашу країну і усвідомлюю ціну, яку платить кожний наш оборонець. Вірніше більше починаю розуміти, бо ви описуєте те, що ніде не висвітлюється.

Дочитав якраз до сторінки, де ви згадуєте про мої і моїх колег телефонні поради в лікуванні тварин, які вас там супроводжують. Дякую. Приємно було бути корисним.

Складні часи настали і продовжуються. Дивний вибір наших громадян на виборах зробив Україну ще вразливішою. Але сподіваюсь на те, що вже є критична маса тих, для кого Україна, її існування, незалежність, успішність є пріоритетами. І ця “могуча кучка”, вірю, витримає і переможе.

Ще, коли читаєш, відчувається недосказаність того, про що сьогодні не можна говорити вповні і навіть ризикованість висвітлення того, про що ви написали. Бо зараз в країні значною мірою дорвались до влади москвомозкі, які рвуться судити вчинки людей із своєї, україноненавистої точки зору.

Тому вже внутрішньо очікую однієї з ваших наступних книжок, яка вийде за 5 – 10 років, де можна буде більше відкритися помудрілому суспільству. І, звичайно, бажаю вам, щоб за вашими книжками з’являлись сценарії, а потім фільми.

Андрій КУРАЧ, ветеринарний лікар, м.Львів

************************************
Сьогодні дочитав книгу, дуже сподобалася, читав із захопленням. Бачив згадки і про моє місто, я з Умані. Різні моменти в книзі. Цікаво де баба пасла 15 кіз, в місці де йде війна.

Олександр МУЗИКА

************************************

Прочитала книгу Олени Білозерської “Щоденник нелегального солдата”. Майже 600 сторінок! Але знайшла час і прочитала, бо для мене це важливо. Вражена! Книга Олени – це фактично оголена правда про війну. Її війну. І нашу. Найперше, що вражає, це гранична чесність та відвертість автора. І щодо себе. І щодо своїх побратимів. І щодо місцевих жителів. І щодо буднів війни. Тут немає пафосу і зайвих емоцій, немає прикрашання і спеціальної героїзації. Є звичайні будні війни. Страшної війни. Олена відверто пише про лінощі, алкоголізм і мародерство, яке, на жаль, траплялося і серед добровольців. Настільки відверто, що інколи я думала: а от про це, може, й не варто було? Але так само правдиво вона розповідає про мужність, взаємо підтримку і справжній героїзм – без захвату, як про щось звичайне.

Те, що жінка – воїн після боїв, ворожих обстрілів, втрати своїх побратимів, добових чергувань і розвідвиходів у спеку, в холоді і на морозі, скрупульозно записувала події, знімала відео, фотографувала, не може не вражати.
Відкриття для мене особисто: до Майдану в Україні було чимало людей, які були впевнені, що війна з Росією буде. Рано чи пізно. І цілеспрямовано до неї готувалися, проходячи вишкіл на полігонах. Саме вони стали першими добровольцями. Переконаними. Мотивованими.

Завдяки Олені зовсім по-іншому, глибше розкривається постать Дмитра Яроша, який для мене завжди був якимсь схематичним.

Вважаю, що “Щоденник нелегального солдата” варто було б прочитати, насамперед, президенту Зеленському, його прес-секретарці, міністрам, депутатам Верховної Ради. Для розуміння. Щоб не смішити людей дурними заявами на кшталт: “Я не начну войну на Донбассе…”.

Зараз з’явилося вже багато книг про війну. Всі вони по-своєму цікаві. Але важливість і цінність “Щоденника нелегального солдата”, як і видання “АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви” (свідчення кіборгів) у їх стовідсотковій достовірності. Правдивості і неприкрашеності. Бо з кожним роком з’являтиметься більше спогадів, більше художніх творів про війну, які обростатимуть міфами, покриватимуться глянцем. А щоденник Олени Білозерської, яка захищає свою Батьківщину з перших днів війни і захищатиме, за її словами, до перемоги, залишиться правдивим свідченням для істориків, дослідників, режисерів документальних фільмів. Для майбутніх поколінь, як вона того і прагнула.
Дякую, Олено! Бережіть себе!

Світлана ЄРЕМЕНКО
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1714746708660724

**************************************

Олена Білозерська: “Щоденник нелегального солдата” – три роки спогадів, незручна правда та “наша звичка до війни”

У книзі снайпера-добровольця Олени Білозерської, яка тепер служить офіцером-артилеристом у морській піхоті ЗСУ, фронтові будні описуються незвично правдиво, без намагань перетворити живих людей на ідеальних “сонечок”. Автор зізнається: писати про негатив було важко. Але необхідно.

“ПОЧИНАЄТЬСЯ ВЕЛИКА ВІЙНА”

“Одного дня я зрозуміла, чому ті, хто воювали, не люблять розповідати про війну. Ніхто й ніколи не пояснював мені цього, це просто вважається правилом доброго тону, що справжні фронтовики про пережите мовчать, а теревенять тільки липові, фейкові ветерани. А потім я зрозуміла: справжні фронтовики знають правду, яка настільки сильно відрізняється від “офіційної версії”, що говорити її в радянські часи було небезпечно для життя, – одразу пояснює вона у коротенькій авторській передмові до свого щоденника. – Зараз часи м’якші: розповівши всю правду, ти ризикуєш всього-на-всього розсваритися з купою людей, які тобі особисто нічого поганого не зробили, і безкоштовно подарувати ворогові розкішний матеріал для пропаганди”.

Але попри таку перспективу, вже на першій з шести сотень сторінок власних спогадів про війну Олена Білозерська обіцяє: “У цій книзі буде правда і тільки правда”. Обіцянки вона дійсно дотримується.

Після передмови Олена трохи розповідає про головних дійових осіб книги – кожного зі своїх побратимів із загону “Вольф” Української добровольчої армії; заздалегідь відповідає на “передбачені питання” на кшталт “Як ви стали снайпером?”, “У бою страшно?” та “Чи складно бути жінкою на війні?”; пригадує загиблого на Грушевського 22 січня 2014 року Михайла Жизневського (Локі)… і перемогу Майдану – перемогу, з якої “починається велика війна”.

“…Ввечері 18 лютого до мене зайшли Вольф і поранений в голову уламком гранати Каталонець, хлопець з нашої групи (…) Я перев’язувала його на кухні, а Вольф казав, що цієї ночі Майдан впаде, і вони з тим мізером зброї, який є, підуть на прорив і відійдуть на Західну, до Сашка Білого, щоб звідти партизанити. Мене з собою не брали – у мене ж навіть зброї не було. “А ти приїжджай потім у Рівне. Вийдеш на центральну площу, запитаєш, де знайти Білого. Через нього знайдеш нас.
А тепер – все. Цілком несподівано ми перемогли. Всі обласні адміністрації визнали нову владу. Після трьох місяців боїв зараз і партизанської війни в майбутньому раптово настало мирне життя, і що ми будемо з ним робити?
“Як що робити? – сказав Вольф. – Бігом іти в “Мілітарист” і купувати з форми і снаряги, кому чого не вистачає. Тому що скоро все розметуть, залишаться голі полиці. Починається велика війна. На Майдані БТР згорів, а скоро будуть горіти танки…”

І дійсно – вже дуже скоро, у квітні 2014 року, Олена Білозерська приїде у “місто, яке незабаром стане форпостом”, у тодішній Дніпропетровськ, до інших бійців “Правого сектору”. Далі будуть блокпости, докладно описані “зачистка Красноармійська” і взяття Маріуполя, Карлівка, Слов’янськ, бій за Водяне, взяття Авдіївки наприкінці липня 2014, Амвросіївка, Савур-Могила, Мар’їнка… Безкінечні події найнасиченішого літа війни.

“Мені від початку було зрозумілим, що писатиму книгу, тому що в мене давня пристрасть – бути свідком історичних подій і їх фіксувати усіма можливими способами. До того ж, я до війни 10 років була журналістом і блогером, тобто, писати вміла, – розповідає Олена у розмові з Цензор.НЕТ. – Інша річ, що я не думала, що війна так затягнеться, і була налаштована писати мемуари після її закінчення. Так воно ніби й прийнято робити. Але в кінці 2017-го, коли я приїхала до Києва вчитися на офіцерських курсах, головред “Цензора” Юрій Бутусов переконав мене, що такі книги потрібні вже. І я її написала…”

“ПОЛОНЕНИХ НЕ БРАТИ”

“…До нас на базу привозять тіла вісьмох загиблих в автобусі. Майже у повній темряві, освітлені тільки увімкненими фарами автомобілів, стоять колом всі наші бійці. (…)
Вольф стоїть зі страшним обличчям, кривить рота. Після молитви бере слово:
– Увага, батальйон! За останні кілька днів ми маємо підтверджені випадки катувань, розстрілів наших полонених. Тому силою наказу начальника штабу корпусу наказую: полонених не брати. Цей гріх перед Богом я беру на себе!”

У цих рядках про 17 серпня 2014 року, у словах “полонених не брати” – також правда війни, про яку говорити часто не заведено. Як і на сторінках про полонених бойовиків, яких добровольці свого часу все ж таки утримували замість “уповноважених структур”. Або ж як і у розповідях про поранених бійців, говорячи про яких зазвичай обмежуються чимось на кшталт “тримався мужньо”.

“Найважче мені було писати главу про важке поранення мого побратима Центуріона, – зізнається Олена Білозерська. – Мені здавалося неетичним у подробицях описувати страждання людини, якій відірвало ногу. Коли я потім дарувала йому книгу, у мене теж був цей блок, я просила у нього пробачення. Але він сприйняв цілком нормально, сказав, що я просто написала, як усе було”.

“Ну, і важко, звичайно, про негатив було писати: п’янки, крадіжки, вживання наркотиків… Щоразу замислювалась, де та межа, до якої ще можна писати, а після вже ні…” – додає вона.

Втім, описи, наприклад, “п’янок” у щоденнику Олени Білозерської – це не критика чизасудження окремих людей чи підрозділів і не намагання, як це іноді трапляється, “порівняти” ЗСУ та добровольців на користь останніх. Це проста констатація фактів, прості описи буднів – бо так буває. І доволі часто.

“…Мені одразу ж пропонують випити – з-під матраца витягнуто пляшку 700 мл. Тутешні бійці пишаються, що вони не аватари – мабуть, до поросячого вереску не напиваються, але потроху вживають, схоже, постійно. Відмовляюся – на бойових не п’ю. Розглядаю бліндаж. Він глибокий і затишний за мірками передової – в ньому є не лише буржуйка, на якій стоїть чайник і навколо якої розставлене взуття, таке брудне й мокре, як може бути лише на Бутівці – в ньому навіть є телевізор.
Якість сигналу, звичайно, дуже погана, але сама його наявність тут дивує. На облицьовану дошками стіну повісили килим, на нього – дитячі малюнки, металошукач і “муху”. Усі продукти підвішені під стелею – цієї зими просто засилля мишей, вони зжирають все, стрибають по сплячих бійцях і кусають їх.
Один із бійців готується заступати на варту. Вдягає на себе автомат (в розвантажці у нього ріжків 12), бере кулемета, за плече вішає РПГ, під пахву бере кілька пострілів до нього. Додамо сюди гранати – і боєць готовий. Іде на пост. І весь час, поки там стоїть, він веде війну з невидимим у термряві противником. “Він, напевно, випив, – кажу я. – Може, заберете, підміните його?” – “Та навіщо? Йому всього хвилин 40 залишилось”. Противник весь цей час вражено мовчить. Потім, як завжди, коли на пост заступає наступна зміна, починається отвєтка…”

“БАЧУ ДВІ БІЛІ КАСКИ. ДОЗВОЛЬТЕ ВІДПРАЦЮВАТИ?”

“Яка сторінка з майже 600 для мене найважливіша? Усі, мабуть. Бо інакше я не писала таку “цеглину”, поскорочувала б, залишила б тільки найцікавіше для читачів – ну, як я собі уявляю, що для них найцікавіше. Коли писала, розуміла, що вдруге навряд чи візьмуся перелопачувати свої архіви, бо це титанічна праця, – ділиться Олена. – Думала: напишу по максимуму, щоб воно зберіглося, а для публікації потім скорочу. Але рука не здійнялася”.

І добре, тому що саме завдяки цьому у щоденнику Олени залишилися не лише описи важливих боїв, перебігу фронтового життя та реальної роботи снайпера, а і, наприклад, десятки зовсім коротеньких, але дуже характерних та влучних замальовок.

“…ОБСЄ на передку часто називають “обсосами”. І добряче не люблять. (…) Армійський снайпер по рації викликає командира: “Бачу дві білі каски. Дозвольте відпрацювати?” – “Ти що, …! Не можна, звичайно!”. Кілька годин по тому командир, що вже заспокоївся, напівжартома сварить цього снайпера: “Чи ти ж не дурень? Вони ж усі рації слухають. Треба було просто мовчки відпрацювати…”

“…-Заходжу до сусідів, сидить сусід за столом. “Гелетейка” (уніформа “пікселька”), тєльник, в одній руці цигарка, в другій пляшка горілки – з “АТО”, блін, приїхав!
-Ну, і як там в АТО?
– І не кажи, твою мать! Стріляють! Не встиг відійти покурити – бабах! Прилетіло. Вони нам – бабах! Ми їм – бабах! – і далі в тому ж дусі розповідає півгодини, посьорбуючи горілку. Закінчує розповідь прекрасною фразою:
-…бав я більше їздити у те СЕЛІДОВЕ!

Для тих, хто не в темі: Селідове від лінії фронту кілометрах у тридцяти…”

Чия реакція на фронтовий щоденник на даний момент приємно вразила його автора? “Відомого історика Марка Солоніна. Це російський ліберал антипутінських поглядів, який нещодавно перебрався до України, – відповідає Олена. – Найперший примірник моєї книги, який був проданий – був придбаний саме для Солоніна, його знайомим. Після того Марк написав мені, і ми зустрілися. Він уже прочитав більшу частину книги – росіянин читає українською! – і він сказав, що вона справила на нього враження, що добре написана. Цей відгук ще більш цінний, якщо врахувати, що Марк не поділяє ні націоналістичних, ні “мілітаристських” поглядів”.

Але це лише перші ластівки. Білозерська каже: книга ще “не дуже широко розійшлася”. Попереду, зауважує вона, і, можливо, негативні відгуки – ті самі, про які йшлося ще у передмові. Але поки що – таких не було.

“…Ми збираємо осколки, що прилетіли до нас у двір, вони боляче обпікають руки, ми скрикуємо, лаємось і сміємось. Це наш протест, це наша туга, це наша звичка до війни. Це наша спроба зробити так, щоб знову стало цікаво. Це наш сніданок у бастіоні Сен-Жерве (…)
Ми вже розуміємо, що скоро розлучимось. Наш підрозділ, як і весь добровольчий рух, приречений. І далі нас чекають зовсім різні долі. (…) Надійно прикривати один одному спину в бою і бути надійним другом по життю – абсолютно різні речі, не завжди навіть сумісні. Післявоєнної дружби не буде, буде пам’ять. І дика радість при зустрічах. Ми зустрінемося, друзі мої. Обов’язково зустрінемось.

Пригнувшись, у двір забігає Іраклій в касці і бронежилеті, і навіть не добігши до порога, каже: “Вольф мне так и сказал: они не попрятались в подвал, они стоят и смотрят на все это!”…

“…Я в момент, коли ця книга готується до друку, служу офіцером-артилеристом у морській піхоті ЗСУ – командиром вогневого взводу САУ. 13 жовтня 2018 року президент підписав указ про відзначення 25 добровольців УДА державними нагородами. Мене відзначено орденом “За мужність” III ступеня. Однак статусу учасників бойових дій і можливості легально перебувати на фронті добровольці УДА і ДУК ПС не мають і досі.
Для всіх нас почалося нове, інше життя. Можливо, колись я напишу про нього другу книгу.
Наша війна триває. Без перемоги ми з неї не підемо…”

Валерія БУРЛАКОВА, “Цензор.нет”
https://censor.net.ua/ua/resonance/3159272/olena_bilozerska_schodennyk_nelegalnogo_soldata_try_roky_spogadiv_nezruchna_pravda_ta_nasha_zvychka

***************************************
Книгу Вашу я прочитала і щиро дякую за неї. Признаюся, що в ній багато позначок олівчиком (я філолог ), але це не головне. Головне те, що це перша в історії сучасної України книга – хроніки війни. Від однієї особи. Про “роботу” одного підрозділу. Просто правда про війну. Неможливо оцінити значення!
У мене враження, що я знаю Вас особисто дуже близько! Книжка мене чекала щодня на робочому столі коло комп’ютера (можна додати, що в “робочому кабінеті” – на кухні ), я зранку і ввечері, коли приходила з роботи, віталася з Вами: “Доброго ранку, Оленочко!” чи “Добрий вечір, Оленко, зараз все пороблю і сяду читати”.
Ще раз ВІТАЮ! і ДЯКУЮ!

Люба КОЗАК

Filed under: Повідомлення



Залишити відповідь

*