Я не радію смерті росіянина, якого з’їла акула. З єдиної причини: точно знаю, що риби не вміють розмовляти. Отже, акула, перш ніж напасти, 100% не питала в людини її громадянство. Це нещасний випадок, де на місці жертви міг опинитися будь-хто. Так, українцю під час війни в Хургаді нема чого робити – але так само акула могла з’їсти дружнього нам американця чи поляка. І навіть якщо акули з’їдять десятьох росіян – це не наблизить перемогу України ні на крок. Інша річ, коли за кордоном росіян женуть поганими ганчірками з якихось закладів чи подій – бо люди, на відміну від акул, розуміють, кого женуть. Краще сотні живих і здорових росіян гучно обурюються в соцмережах, що їх звідусіль “просять”, ніж один випадково загиблий в пащі акули. … Read entire article »

У Миколи Хвильового в оповіданні “Заулок” є героїня Мар’яна – яскрава українська дівчина, яка виросла в сім’ї дрібного клерка і його недалекої дружини. Гидуючи обивательським життям, вона захопилась “ідеями революції” і зовсім юною, покинувши (“К чорту!”) середню школу, пішла служити в ЧК. Її історія скінчилась погано: коли період “революційної романтики”, усіх цих “потягів, що їдуть у невідомість, у провалля, де безліч жури і радості”, минув, Мар’яна, явно хвора на ПТСР, не знайшла себе у мирному житті і зрештою наклала на себе руки. Двадцять років потому, в 1937-му, у Варшаві, український студент Олег Штуль, в майбутньому один з провідних діячів ОУН, написав статтю “Далекий шум”, присвячену подіям 1917 року. Олегові, ровеснику тих подій, самому було тоді 20 років. У статті він відверто пише про те, що чужинці не захопили б … Read entire article »

Вирішила повикладати сюди трохи своїх старих записів, щоб не погубилися. Одні з них – цикл історій про діда Манойлика. Унікальний дід Манойлик, земля йому пухом, жив у селі на Чернігівщині в ті часи, коли ніхто не чув про мобільний зв’язок та Інтернет, а фотоапарати з чорно-білою плівкою були у вузького кола любителів. Не вчора і не позавчора він розповідав мені про своє життя. Але все, що казав і робив дід Манойлик, має бути зафіксоване для нащадків. Адже він – то і є народ України. ІСТОРІЯ 1. ЯК ДІД МАНОЙЛИК ВЧИВ МЕНЕ РОЗМОВЛЯТИ УКРАЇНСЬКОЮ – Діду, то я прийду до Вас вранці, – кажу я. – Треба казати «УТРОМ», а в ранці – то в солдата у мішку! * * * Обкладаємо хату цеглою. – То у вас не цегла, – каже дід. – Цегла – то сирець … Read entire article »

Один чоловік із села на Черкащині, де в мене є рідня, пішов добровольцем на фронт і невдовзі загинув. Його мама отримала належні виплати, придбала на них мікроавтобус і передала в підрозділ, де служив син. А сама стала волонтером. Ця сільська жінка, в якої, можливо, і сторінки в соцмережах немає, збирає для фронту чималенькі гроші й купує дороговартісне обладнання. Бо її історію знають, їй вірять. Якось я дізналася, що моєму родичу, який воює в піхоті на першій лінії, потрібен тепловізор. Я трохи розгубилася: гроші немалі, люди й так донатять останнє, чи зможу зібрати? Не треба, сказали мені, ми попросимо ту волонтерку. Десь за тиждень вона вже вислала йому тепловізор. Працює, все норм. Але чомусь, кажуть, він червоний, у червоному корпусі. Я порадила родичу попросити в когось балончик і пофарбувати в оливу, але … Read entire article »

Ще одна історія реальної людини. Етнічний росіянин родом зі сходу України. Коли його вітали з Днем Незалежності, він казав: “Це не моє свято. Вам потрібна ця незалежність, ви її й святкуйте, а мені вона не треба”. 24 лютого застало його з родиною в Харкові. Посиділи під обстрілами і вирішили звідти втікати. Евакуювалися потягом, потяг потрапив під обстріл. Він з дружиною і дітьми ховалися під вагоном, між колесами. Цей експірієнс справив на чоловіка незабутнє враження. Чоловік сказав: “Хтось має за це відповісти”. Відправив сім’ю за кордон і пішов у ЗСУ. Він не підлягав мобілізації через серйозне хронічне захворювання, але на медкомісії благополучно його приховав. Відвоював рік, був у багатьох “гарячих місцях”. За цей час його здоров’я сильно погіршилось. Зараз списується по ВЛК. Нісенітниць більше не верзе. #історії_з_життя … Read entire article »

Надя і Дмитро познайомились на грунті спільної любові до спорту. Обоє приїхали до Києва з невеликих міст. Надя працювала фітнес-тренером, Дмитро був лікарем-інтерном. Вони зійшлися і стали разом знімати квартиру. Надія була охайною до параної. До того, як почати жити з Дмитром, вона винаймала житло разом із подругою, але вони розсварилися і подрузі довелося з’їхати – через те, що не могла чи не хотіла відповідати Надіїним уявленням про чистоту і порядок у спільному помешканні. – Як же ви тепер, Надю? – спитала її власниця квартири. – Будете шукати нову компаньйонку? – Та ні, краще буду сама платити за двох, зате вдома у мене буде завжди чисто. За деякий час у квартирі з’явився Дмитро. Надя оточила його турботою, готувала йому їсти й прасувала його сорочки з усім властивим їй завзяттям. Дмитро був дуже активний і підприємливий, … Read entire article »

Зараз багато пишуть про так звану “культуру згвалтування” – толерування частиною суспільства цього злочину, схильність до відбілювання гвалтівників і засуджування жертви. Розповім історію без моралі – така собі замальовка із серцевини соціуму, про коріння цієї проблеми. Мені було тоді 23 роки, моїй приятельці, назвемо її Наталкою – 26 чи 27. Це була сільська дівчина, яка працювала в Києві і навчалася на заочному. Зовні Наталка була доволі симпатична, але настільки тиха, “непомітна” й сором’язлива, що в неї ще ніколи не було хлопця. Я дуже сильно допомагала Наталці з навчанням, і коли вона закінчила вуз, вона і її батьки на знак подяки запросили мене до них у село на вихідні. Приїхали ми туди, дивлюся – родина не багата, але й не бідна, таке добротне, статечне сільське господарство. Зустріли мене, як дорогу гостю. Вдень … Read entire article »

У прифронтовому місті до нас підійшла стривожена немолода жінка. Питання, як у всіх: виїжджати чи ні? Склад родини: вона з чоловіком, двоє стареньких немічних батьків і двоє котів. Офіційні повідомлення заспокоюють, “агентство Бі-Бі-Сі” (Баба Бабі Сказала), навпаки, повідомляє, що фронт прорвано і якщо не завтра, то післязавтра точно на вулицях її міста точитимуться бої… Що робити? Знайома ситуація? Отож. Це місто від лінії зіткнення у 20 км. Звичайно, я не вірю, що йому загрожує захоплення. Але обстріли з усіх калібрів були, і ще будуть… І як брати відповідальність за чужі долі? Подумавши, сказала їй наступне. Можливо, мій досвід знадобиться комусь іншому. Я пояснила, що місто не захоплять. Однак, небезпека для цивільних існує і може збільшитись. Тому цій пані потрібно вжити заходів, щоб бути поінформованою і в разі потреби готовою до виїзду. Для цього … Read entire article »