Про конфлікт між УПЦ КП і фронтовиком-геєм

Розбираємо конфліктну ситуацію між УПЦ КП Патріарха Філарета та військовим, представником ЛГБТ-спільноти Viktor Pylypenko. Об’єктивно, без симпатій чи антипатій до цих особистостей і спільнот, які вони представляють.
Отже, що маємо?

1. Віктор Пилипенко, позивний “Француз” – бойовий медик, який вперше пішов на фронт у 2014-му, а з початком повномасштабного вторгнення практично безперервно на фронті і врятував безліч життів. Також він є відкритим геєм і борцем за права ЛГБТ, зокрема, в армії. За законом він має на це право, але значній частині суспільства це не подобається, а з точки зору православної церкви є гріхом.

2. УПЦ КП, яку очолює Патріарх Філарет, нагородила Віктора за його бойові заслуги церковною відзнакою “За жертовність та любов до України” – як військового, не знаючи про його орієнтацію та публічну позицію.

3. Отримавши нагороду, Віктор сприйняв це як зміну Патріархом і церквою своєї позиції щодо ЛГБТ – мовляв, тепер церква нас підтримує – про що й написав публічно на своїй сторінці у ФБ. Як на мене, це було помилкою, адже церква як структура консервативна не може підтримувати ЛГБТ, і таким чином Віктор публічно поставив священнослужителів у незручне становище.

4. У відповідь на цей виклик церковники, вочевидь, на емоціях, зробили значно гіршу помилку – анулювали нагороду Пилипенка. Це помилка тому, що а) це плювок в душу військовому і де-факто твердження, що порятунок поранених важить менше, ніж особисті уподобання людини; і б) це сіє розбрат між українцями, що на руку Москві.

5. Яке рішення у такій ситуації мала прийняти церква?
Все просто: публічно заявити, що ні, ми не підтримуємо ЛГБТ, вважаємо це гріхом, а Пилипенка нагородили як військового, за врятовані ним життя. Закликаємо цього героїчного воїна відмовитись від гріховних уподобань. І все. Це була б гідна позиція церкви. А вона натомість відреагувала не по-Божому, а якось по-совковому.

6. Я багато років була прихожанкою УПЦ КП – аж до створення ПЦУ. І потім мені не сподобалось, що Патріарх, якого я завжди глибоко поважала, та й зараз поважаю, спочатку підтримав створення ПЦУ, а потім, вочевидь, з особистих амбіцій, вийшов з неї. Що це, як не роз’єднання у важкі часи? Всі ми грішні, хтось в одному, хтось в іншому, але коли на тому світі на “терезах” зважать наші добрі й погані справи, то виявиться, що ефективний бойовий медик вже давно заслужив своє місце в раю. Бо він рятував життя людей, ризикуючи власним. Це найвищий прояв християнської жертовності. А ті, хто сіяли розбрат, можуть бути покарані.

7. Зараз такі часи, що всі люди діляться на тих, хто за Україну, і тих, хто не за Україну. І ота перша група далі вже ні на кого не ділиться.