Дві міни по нашому бліндажу. (18+, присутня ненормативна лексика) … Читати далі »

Всі, мабуть, знають таке поняття, як особистий рекорд. А є ще споріднене: особистий подвиг. Оце я вчора. Сходила на завдання з бронхітом і невеличкою температурою. Намахала у спорядженні біля 14 км. Тепер лежу. Скоро, мабуть, зелених чоловічків побачу. Не тих, які з Москви, а тих, які з Марсу. Певніше, не лежу, а сиджу за комп’ютером. Робота з картами. Вже зробила, зараз піду валятись. Турбуватись не треба, гарячий чай є, ліки є, Госпітальєри з машиною, якщо раптом зовсім припече, теж поблизу є. Просто дуже боюся спіймати запалення легенів, бо в мене з антибіотиками напружені стосунки. Поки що сподіваюся вичухатися без. Це я вперше за війну примудрилася захворіти на передку. Раніше Бог милував – хворіла нечасто і на базах. І поїхати ж не можу – тобто, відпускають, але є недороблена робота. Ось така хрінь. … Читати далі »

Я сильно відірвалась від того, що відбувається в тилу, і коли почула про заборону російських соцмереж та законодавчі ініціативи проти московської церкви, єдиною емоцією було здивування: чого це раптом, аж на четвертому році війни?.. Потім я зрозуміла. Причин дві: масштабні ворожі акції 9-го травня, організовані великою мірою УПЦ МП і через всі оті вконтакти, і нещодавно отриманий безвіз, після якого українське керівництво стало менше залежати від “глибокої стурбованості” представників “розвиненого Заходу”. Я підтримую санкції проти російських Інтернет-ресурсів – бо краще пізно, ніж ніколи. Це не утиски свободи слова, адже ніхто не скасовував всілякі анонімайзери і – головне – ніхто нікого не збирається переслідувати за користування ними. А навіть якщо утиски – у нас, на хвилиночку, війна, і вже давно мав би діяти військовий стан з усіма його “прєлєстями” у вигляді заборони мирних … Читати далі »

Цю неймовірну історію обов’язково треба було проілюструвати відео, але відика того у мене немає… Але присягаюся, що бачила його на власні очі – в мобілці у одного військовослужбовця. Передісторія така: в одному підрозділі регулярно готували несмачний обід. Бійці поскаржилися командиру, і той зобов’язав кухаря щодня, коли він готуватиме суп або борщ, знімати увесь процес на смартфон і відсилати командиру, щоб той бачив, чого і скільки кухар кладе в казан. Ну, робити нічого, кухар знімає, з дня у день, процес приготування їжі. І одного разу зняв таке!.. Це відео я й бачила у мобілці солдата. Горить багаття, на багатті кипить казан з борщем. Голос кухаря за кадром: “Поки там хлопці воюють, я страждаю цією фігнею” (цитата не дослівна, але суть така). Далі він каже: “Борщ готовий”. Знімає кришку з казана, і тут… просто в … Читати далі »

Є в мене знайомий, громадянин США, який служив в американській армії. Він був дуже здивований, почувши від мене, що українські солдати не носять постійно, за винятком того часу, коли сплять і миються в душі, увімкнені камери на шоломах. “А якщо вони зроблять якусь помилку чи порушення – наприклад, бронежилет знімуть чи нахамлять комусь – як же тоді їхній командир про це дізнається?” Паралельна реальність, коротше. Але мушу сказати, що ми потроху наближаємось до стандартів американської армії 🙂 Бо за допомогою подібної камери нас нещодавно упіймали на зальоті. Був дуже сильний ворожий артобстріл, важкими калібрами. Наш командир в цей час був на нараді в штабі. І відправив до нас старого досвідченого бійця, в минулому професійного військового, щоб ми не залишалися без старшого. Сказав: “Зажени їх в укриття, бо вони зараз стоять і дивляться … Читати далі »