Алла Пушкарчук “Рута”

Ця Героїня загинула вчора, 25 квітня, на Донеччині від обстрілу. Алла Пушкарчук, позивний “Рута”. Служила у 58-й ОМПБр, в мінометній батареї – працювала з бусоллю і артилерійськими програмами в планшеті. Народилася 18 листопада 1994 року у селі Сокіл на Волині. У мирному житті – театрознавець і журналіст. На війні з 2014-го. Я пам’ятаю Руту по ДУК ПС – їздила якось у грудні чотирнадцятого разом з нею в Піски. Руті тоді було не більше 20 років, вона навчалася на заочному на мистецтвознавця в університеті Карпенка-Карого і працювала в нашій прес-службі – робила з передової фото й нариси, які підписувала “Рута Пушкарчук”. Пам’ятаю, як вона телефоном з передка доволі екстравагантно переказувала своїй подрузі Арійці, бойовому медику штурмової роти, яка була тоді на іншій позиції, зміст трагедії Евріпіда “Медея”.

Потім у службі Рути була перерва, вона працювала журналісткою в “Українському тижні” і в проєкті “Читомо”. Про її загибель повідомив колишній редактор “Тижня”, а тепер воїн Krapyvenko Dmytro . Він згадує, що Алла “зросла від новинаря до повноцінної культурної оглядачки”, що потроху відтанула від війни, навіть вдягатися стала більш жіночно.

В Алли був коханий – Максим з Харківщини. Коли почалося повномасшабне, вони разом пішли на фронт. У війську одружилися, служили в одному підрозділі. У Рути більше не було часу знімати і писати статті, але без читання вона не могла. Возила з собою біля 20 паперових книжок, казала, що ховає їх від командира, щоб не сварився за нераціональне використання місця. У майбутньому мріяла заснувати власну книгарню. Писала з бліндажа радіодиктант національної єдності.

“Був період, коли ми були зовсім поруч на фронті, але розминулися, – пише Дмитро Крапивенко. – Рута прислала мені маршрут, як дістатися Зайцевого (того, що під Бахмутом). Це була справжня дорога смерті, але іншої на той час вже не існувало, і я вдячний їй за ці пунктирні лінії на гуглмапі.
Алла була з того покоління, що дорослішало на війні і жадібно будувало плани на майбутнє.
Вона колекціонувала народні прикраси, живо цікавилася культурним життям, постила фото котиків, які з нею були повсюди. Не терпіла зухвальства і зайвого пафосу”.

Також Дмитро цитує допис Рути від червня 2023 року:
“Слова «перемога, перемагаємо» я можу сприймати лише в саркастичному ключі, коли, наприклад, читаю новини про чоловіків, у яких «немає країни, є тільки сім’я», чи які радше втопляться в Тисі, ніж підуть у військо; чи коли занурююсь у неконтрольований потік коментарів про «нехай воюють професійні військові, я взагалі зброї в руках не тримав чи не тримала, я корисніший чи корисніша тут» — економіка, культура та всі ці речі, знаєте. До слова, я за фахом театрознавиця, але понад рік працюю в мінометному розрахунку, маю справу з відповідним програмним забезпеченням, із бусоллю, із нескінченним потоком цифр під супровід вибухів, безсонних ночей і загострення то тих, то інших хронічних болячок. Хоча ставити свій досвід за приклад небезпечно, бо ж «я сама обрала війну, хоча могла спокійно сидіти вдома». Чому молоді дієздатні жінки, у яких немає дітей, повиїздили за кордон як біженки, я теж не розумію і не толерую”.

При підготовці тексту використане інтерв’ю Алли Пушкарчук виданню “Читомо” та пост у ФБ Дмитра Крапивенка.

Папір, гелева ручка.
#портрети_полеглих
#Bilozerska_draws