Відеокамера як засіб боротьби із

Є в мене знайомий, громадянин США, який служив в американській армії. Він був дуже здивований, почувши від мене, що українські солдати не носять постійно, за винятком того часу, коли сплять і миються в душі, увімкнені камери на шоломах. “А якщо вони зроблять якусь помилку чи порушення – наприклад, бронежилет знімуть чи нахамлять комусь – як же тоді їхній командир про це дізнається?”
Паралельна реальність, коротше.

Але мушу сказати, що ми потроху наближаємось до стандартів американської армії 🙂 Бо за допомогою подібної камери нас нещодавно упіймали на зальоті.

Був дуже сильний ворожий артобстріл, важкими калібрами. Наш командир в цей час був на нараді в штабі. І відправив до нас старого досвідченого бійця, в минулому професійного військового, щоб ми не залишалися без старшого. Сказав: “Зажени їх в укриття, бо вони зараз стоять і дивляться на це все, ще й знімають на камеру”.
Треба сказати, що саме так усе і було.

І той біжить, пригинаючись під обстрілом, з увімкненою камерою на шоломі, і сам собі каже: “От зараз ми й побачимо, в укритті вони чи ні”. Забігає до нас – і на відео одразу ж уся картина, повний перелік фейсів зальотчиків, які, звичайно ж, спостерігають прильоти, а дехто ще й знімає на камеру (не будемо показувати пальцями 🙂 Капєц-капєц, як каже мій побратим Скрипаль. Попали.

З одного боку, коли літають 152 і 120, треба таки сидіти в укритті. Але як же можна це не знімати? Нічого ж буде дітям показати потім, та й усім іншим, хто почне гавкати, що ми відсиджувались у тилу…