Роби, що маєш, відбудеться те, що буде

Останні місяці моє життя невпинними кроками йшло не туди, куди б мені хотілося.
Винен в тому, на жаль, зовсім не Путін. І навіть не командири, які в моєму випадку більш ніж заслуговують на повагу.

Ви про це нічого не знаєте, бо я на публіку не нию, тим більше, під час війни. Але близьким у цей період добряче поїздила по нервах відчуттям особистого апокаліпсису. Та й зараз їжджу, якщо чесно.
Коротше, у ситуації, що склалася, я пішла єдино можливим шляхом: рятувати те, що іще можливо врятувати, і намагатися бути максимально корисною у справі, яка у всіх у нас зараз лише одна.

От немає іншого шляху. Що б не трапилось, хай навіть оте відчуття, яке зловило сьогодні півкраїни. Для військових – точно немає.
Роби, що маєш, відбудеться те, що буде.