Про два набої

Два набої – сакральна річ. Вони завжди є в одній з незліченних кишень твоєї форми чи в одному з дрібних відділень твого наплечника. В крайньому разі – один набій, але він там точно є, не сумнівайся.

Якщо тобі сильно не пощастить, його знайдуть при перевірці на блокпості, коли ти їдеш у відпустку. Якщо хлопці нормальні – викинуть і побажають тобі щасливої дороги. Але не завжди.

Найчастіше, на щастя, ти сам знаходиш їх у своїх кишенях, десь вдома у Києві, коли готуєш речі до прання чи перебираєш вміст наплечника. І кажеш: от же ж блін, знову!

Кажуть, у кожного досвідченого воїна в житті був бодай один випадок мимовільного пострілу. Це коли патрон був у патроннику, а ти про це забув, і бабах! Я завжди пишалася своєю акуратністю в усіх питаннях, пов’язаних зі зброєю. Я пильную, я все двічі перевіряю, у мене тих “самострілів” жодного разу не було. Але два патрони – це щось базове, непідвладне навіть мені. Скільки не перетрушуй речі перед виїздом – а вдома у твоїй кишені два набої.

Одного разу в Києві я прийшла на зустріч з президентом Литви з патроном у кишені. Легальним, від моєї Галюсі. Вона розбирається за допомогою патрону, а я перед тим брала участь в одному телесюжеті, де треба було на камеру розібрати гвинтівку. Але все це, ясна річ, мої подробиці. Для зустрічі спеціально обирали адекватних людей, які не “наплужать” – і тут під час перевірки кишень металодетектором щось починає пищати, і я у всіх на очах виймаю з кишені патрон! Очі охорони, а ще більше, організаторів треба було бачити.

Під час минулої короткої відпустки два автоматні набої знайшлися у внутрішній кишені моєї куртки. Один раз, давно, я навіть випрала куртку з патроном.

Будь-кого з нас можна за це посадити. Ми це знаємо. Ми ретельно перевіряємо кишені перед виїздом на “велику землю”. Але набої все одно там. Хоч щось у цьому житті незмінне.