Історії діда Манойлика. Частина 1

Вирішила повикладати сюди трохи своїх старих записів, щоб не погубилися. Одні з них – цикл історій про діда Манойлика. Унікальний дід Манойлик, земля йому пухом, жив у селі на Чернігівщині в ті часи, коли ніхто не чув про мобільний зв’язок та Інтернет, а фотоапарати з чорно-білою плівкою були у вузького кола любителів. Не вчора і не позавчора він розповідав мені про своє життя. Але все, що казав і робив дід Манойлик, має бути зафіксоване для нащадків. Адже він – то і є народ України.

ІСТОРІЯ 1.
ЯК ДІД МАНОЙЛИК ВЧИВ МЕНЕ РОЗМОВЛЯТИ УКРАЇНСЬКОЮ

– Діду, то я прийду до Вас вранці, – кажу я.
– Треба казати «УТРОМ», а в ранці – то в солдата у мішку!

* * *
Обкладаємо хату цеглою.
– То у вас не цегла, – каже дід. – Цегла – то сирець (глиняна цеглина, висушена на сонці – прим.авт). А те, що у вас – то КИРПИЧ!

Українською мовою він вважав лише рідний діалект Чернігівщини. І в чомусь не помилявся. Адже літературною українською в ті часи розмовляли лише ті наші земляки, хто її спеціально вивчив.

ІСТОРІЯ 2
ЯК ДІД МАНОЙЛИК ОНУКАМИ ПИШАВСЯ

Мав дід одного сина і від нього двох онуків. Один внучечок – нічого, весь у діда: розбишака, при здоров’ячку, сп’яну чийогось мотоцикла угнав, розбив, родина потім виплачувала – але роботящий, молодець!
А другий – то якась не наша кров: тихий, чемний, в окулярах, добре вчиться, багато в бібліотеці сидить і врешті-решт самотужки поступив до технічного вузу в Києві.

– То вже моя невістка десь у гречку стрибала! – жаліється дід. – А! (маше рукою) Чий би бичок не стрибав – теля наше!

Дід, як завжди, не помилявся. Нам усілякі люди потрібні – аби наші.

ІСТОРІЯ 3
ЯК ДІД МАНОЙЛИК СТАВИВСЯ ДО КОРУПЦІЇ

Від Голодомору молодий Манойлик утік аж на Далекий Схід. Працював там в риболовецькій артілі і винаймав куток в якоїсь жіночки. Зароблені гроші не витрачав, уперто складав – хотів повернутися додому і побудувати собі хату. Йдучи на роботу, залишав їх вдома у валізці. Поступово там накопичилася велика сума.

Одного разу до хазяйки проїздом приїхали переночувати її син з товаришем. Наступного дня вони поїхали, а Манойликові гроші зникли.
– Знати нічого не знаю, – каже хазяйка.

Що робити? Підловив Манойлик на вулиці «головного чекіста» того міста, упав йому в ноги: «Поможіть знайти злодія, кілька років працював, як завгодно віддячу».
– Ти що, мені хабаря пропонуєш?! – розкричався чекіст.
– Та який там хабар, про допомогу благаю!
– Я хабарів не беру, – каже чекіст суворо. – Йди на пристань, на такий-то корабель, розшукай кока, він тобі скаже, що робити.

«Давай стільки-то грошей», – каже кок. Манойлик дає йому гроші, той набиває валізку всілякими делікатесами і каже віднести чекісту. «Добре, – говорить чекіст, узявши валізку, – іди тепер додому і ні про що не турбуйся».
Вдома хазяйка в сльозах, в істериці, розпродає речі. Чекісти сказали їй: «Не повернеш гроші – розстріляєм». Повернула.

А дід Манойлик все життя був вдячний тому чекісту. Бачте, яка хороша людина! Міг би й не помагати – але поміг.

У нашій країні непросто буде викорінити корупцію.

(Далі буде)

#історії_з_життя, #дід_Манойлик