Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » Про проспект Степана Бандери у Києві і думку з цього приводу поляків

Про проспект Степана Бандери у Києві і думку з цього приводу поляків

Спробую якнайкоротше.
1. Про Бандеру. Степан Бандера в даному разі не стільки реальний історичний діяч, вчинки якого можуть комусь подобатись чи ні, скільки ознака курсу, який взяла Україна. Так само пам’ятники Шевченку, особливо в діаспорі, не стільки поету і його віршам пам’ятники, скільки ознака присутності тут України.

Тарас Шевченко і більшість інших великих українців є символами України як мови, культури, ментальності, і тільки Степан Бандера символізує життя, покладене на здобуття Україною державного суверенітету. Саме тому його ім’я, і тільки його ім’я, так сильно ненавидять російські (як виявилось, не лише російські) шовіністи.

Назвавши проспект у столиці ім’ям Степана Бандери, Україна на цілий світ сказала Москві: “Никогда мы не будем братьями”. Бо “брат” в перекладі з російської – провінція у складі Російської імперії. (“А в нас що не сусід – братання. Так і дивися, що вковтне” (с)). Це розставляння крапок над “і”, констатація давно існуючого факту, що стала можливою тільки завдяки тому, що Росія застосувала проти нас військову силу. Дяка Богові, шляху назад вже немає.

2. Про поляків. Спільноти тому й називаються спільнотами, що в їхніх членів є між собою щось СПІЛЬНЕ. І, відповідно, відмінне або частково відмінне з іншими спільнотами. Це можуть бути спільні хобі, спільні погляди на життя, вболівання за ту саму футбольну команду тощо.

Нації і держави – це теж спільноти, які мають спільну офіційну ідеологію і спільних героїв і антигероїв, і цей світогляд зовсім не обов’язково повинен збігатися зі світоглядами країн-сусідів. Бо вони – то інші спільноти, з іншим поглядом на світ і власну історію, на що мають повне право.

Коротше: думку поляків, як в анекдоті, ігноруємо два рази. Ми ж не вказуємо їм, кого їм шанувати, не вимагаємо назвати ім’ям Бандери проспект у Варшаві, а десь у Кракові встановити пам’ятник Гонті й Залізняку. Ми не вчимо їх, як жити – хай і вони не повчають нас. Ми, на хвилиночку, їхній щит проти орд зі сходу. То хай краще допомагають, бо якщо ми зараз програємо, їм рано чи пізно світить четвертий розподіл Польщі.

І ще, щодо геноциду. Поневолена нація навіть теоретично не в змозі проводити геноцид проти нації-поневолювача. У такому разі це називається не геноцид, а боротьба за національне визволення.

Filed under: Статті

Залишити відповідь

*