Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » Як я з Сергієм Лук’яненком спілкувалася

Як я з Сергієм Лук’яненком спілкувалася

А давайте я вас посмішу трохи.
Чи багатьом з вас випадало поспілкуватися з улюбленим письменником?
Певна, що деякі мають такий досвід.
Мабуть, це було десь на літературному вечорі? Чи, може, ви написали йому на сторінку у соцмережі і отримали чемну відповідь?

Переконана: ні в кого це не виходило так круто і весело, як нещодавно у мене 🙂

Як багато людей з мого кола спілкування, в юності я захоплювалась “Дозорами” Сергія Лук’яненка. Не дуже полюбляю жанр фентезі, але ж “Дозори” насправді не про відьом і магів, а про сучасне нам пострадянське суспільство, правдива розповідь про життя сучасних людей. Від роману до роману спливав час, навколишній світ змінювався – і у книгах це чітко відбивалося. Наприклад, у першому “Дозорі” офісні працівники гралися у DOOM, а головний герой носив із собою CD-плеєр, і ці впізнавані деталі було дуже приємно бачити. У подальших “Дозорах” техніка вже сучасніша. А у 2000-х, ніби мимохідь, кількома мазками, Лук’яненко показав абсолютно безпросвітне життя російського села – і не десь за Уралом, а під Москвою.

Це як притча, як модель світу – так само, як Маріо Пьюзо у романі “Хрещений батько” показав модель світу на прикладі спільноти мафіозі.

Коли у 2004-му році я дізналася, що мій улюблений письменник – ватник і українофоб, у мене був легкий шок, але вже тоді я вміла відрізняти творчість митця від його особистості. І спокійно продовжувала читати талановиті романи, написані м…ком.

І от кілька днів тому у “ватній” ЖЖ-спільноті один “русскомірєц” написав неправду про Дмитра Яроша. Я у ввічливій формі вказала йому на це. І ось на цей мій коментар несподівано відповів Сергій Лук’яненко, який пише у ЖЖ під ніком “Доктор Пілюлькін”.

Він написав (дослівно, скріншот нашого листування додається):

“Свинячу мову не розмовляем – ну как-то так принято говорить у вас, селюков. Выучишь литературный русский – приходи сюда просить прощения и тёплого сытного рабочего места. Ватник, дозу жидкого белка и полежечную койку в кабине КамАза предоставим, с бурятскими дальнобойщиками согласовано.
Но вначале выучи язык Пушкина и Гоголя”.

Я відповіла:

“Для моего самого любимого с ранней юности писателя сделаю на этом сайте исключение и напишу по-русски.

Знаете, Сергей, мы с мужем воюем бок-о-бок с первых дней войны, а вместе мы больше десяти лет. В первый день знакомства мы разговаривали о литературе, и оказалось, что у нас обоих Вы один из любимых писателей. Так выяснилось, что между нами много общего, и мы начали встречаться.

Конечно, уже тогда, десять лет назад, я хорошо понимала, что талант и человеческая порядочность далеко не всегда присутствуют в одном и том же человеке.

По-прежнему читаю Ваши книги. Как писателя продолжаю Вас уважать и любить. А как человек Вы, разумеется, заслуживаете быть выпоротым на конюшне специально обученным гуцулом”.

На жаль, наше спілкування швидко урвалося, бо у тій спільноті мене забанили. Трохи шкода, якщо чесно. По-перше, під настрій я полюбляю тролити вату, по-друге – просто фізично відчуваю, як у нещасного письменника плати горіли 🙂

Ну, не вкладаємося живі ми у їхні ватні схеми.
І якщо навіть розумні і талановиті люди інфіковані цією заразою – без тотального розватнення (за аналогією з денацифікацією у повоєнній Німеччині) ніякого миру з ними бути не може.

lukyanenko

Filed under: Статті

4 Responses to "Як я з Сергієм Лук’яненком спілкувалася"

  1. Саламандра сказав:

    Я могу тоже аналогичной историей поделиться. Мой любимый певец жаловался, что ему в личку пишут вопросы на украинском, а на просьбу перевести на русский отвечают “вивчи мову”, а иногда и вообще матюками кроют. И этим патрийотам с лишней хромосомой даже в голову не приходит, что музыкант из Перми украинский язык просто не знает и учить не будет.
    А можете теперь представить, КАК подобные личности достали Лукьяненко. А еще добавьте к этому всему тонны дерьма, которые из своих голов выплескивают в сеть фарионшей покусанные личности (ну там про “собачу мову” и т.д.)… Возможно, он как раз перед вами с таким вот дуриком и пообщался, а потом на горячую голову наговорил вам лишнего.

  2. Зелений сказав:

    Людина, що написала про “дозори”, не може не розуміти, що відбувається. Він все розуміє. Тоді, мабуть, щось змушує його робити те, що він робить, із усім його розумінням? Змушує до шизофренії? Найпростіше, він став частиною апарату пропаганди “руского міра”, ще задовго до війни. І тепер не може отак просто змінити курс, ділових знайомих, риторику, спосіб заробляння грошей, рівень безпеки, рівень достатку. Якщо він знайде сили писати правдиво, то шанс на покаяння в нього залишатиметься. Якщо ні, то побачимо чергового кацапозомбі, живого мерця. Не він перший.

  3. nudyk сказав:

    Я помню Лукъяненко еще по FIDO где он выкладывал по частям свои будущие произведения и тут же получал отклики от читателей, и достаточно разумных читателей так как настроить тогда софт для работы в этой сети было довольно не просто. Это было его главное отличие от других писателей того времени. Это был один из его секретов. Второй секрет заключался в том практически все его произведения это ремейки, в основном произведений американских писателей. Качественные ремейки, не многие способны сделать даже такого. Которые интересно читать но идея практически всех его книг “украдена”. И он действительно писал талантливо. Именно писал. Пока по его книгам не сняли фильм, потом другой. К сожалению он не прошел испытание медными трубами и зажрался. Я не смог прочитать ни одного из его произведений, которые вышли после фильмов, до конца. Хотя старался.
    Потом он странно себя повел когда вместо него премию получил Логинов, потом начала проступать вата когда он обеспокоился судьбой русских детей в Aмерике. Но у меня есть другая версия почему он так не любит “пиндосов”. Когда он прославился он захотел заработать немного “зелени” на своих произведениях. Но ему напомнили про то что идеи в книгах не совсем его и то что практически все его произведения доступны для скачивания из интернета бесплатно. И в публикациях отказали.

    1. Зелений сказав:

      Використання чужих ідей, творче, чужих сюжетів – то не новина в літературі. Чейз каявся, і програв суд Чандлеру, і що, Чейза мало читають? Він не заробив на публікаціях? Те саме і в кіно, цитати, стандартні ходи, стьоб над колегами. НМСД, вся штука в тому, як написано, наскільки талановито. А якщо Лук’яненко не любить піндосов, то перше, що мені спадає на думку – він зобов’язаний їх не любити, за посадою. Бідолашний. Я уявляю, з якою огидою він п’є кока-колу. І не сприймаю це серйозно. Це раз. По-друге, Лук’яненко, знаючи, як працює цей кіс-кіс, ізсередини, потенційно може, трохи згодом, написати правдиву, оригінальну річ. Достатньо тренований на добрих зразках. Якщо його на це вистачить, і якщо не випередить хтось сильніший. І цей шанс залишатиметься в нього до кінця. Я би почитав. То буде “Тихий Дон” новітнього часу.

Залишити відповідь

*