Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » За що ми воюємо

За що ми воюємо

У День Соборності України незлим буде нагадати, що ми воюємо в тому числі за Соборність. Ніякої федералізації, русифікації, путінізації – та й децентралізації, якщо йдеться про політичні питання, а не ремонт місцевих доріг чи каналізацій. Сильна унітарна держава.

ПРО ПЕРЕМОГУ

Коли люди, що мають відмінні погляди, інтереси або цілі, збираються на розмову – круглий стіл, дискусію, перемовини тощо, то їхня мета – домовитись, знайти прийнятний для всіх компроміс. Коли ж люди воюють, це означає, що протиріччя між ними занадто глибокі для мирного розв’язання конфлікту, і мета воюючих – не компроміс, а лише перемога. Ну, не буває інакше.

ПЕРЕМОГА У НАШОМУ ВИПАДКУ – ЦЕ:
1. Повне відновлення Україною контролю над кордоном з РФ.
2. Складання бойовиками зброї або втеча їх до Росії.
3. Процедура “розватнення” Донбасу – аналог денацифікації у післявоєнній Німеччині. Не потрібні масові репресії та знущання з людей, навіть тих, хто реально тримав проти нас зброю. Але необхідно подбати, щоби “никогда впредь”. Для цього теж потрібна перемога. От чому нині 99% населення світу знають, що нацизм – це погано? Бо гітлерівців перемогли і засудили у Нюрнберзі. А якби вони війну виграли, чи якби вона закінчилась компромісом, то зараз ставлення до нацизму було б приблизно таке, як до комунізму: стримано-негативне, без переслідування тих, хто публічно вітається “зіг хайль!” і ходить на мітинги з портретом Гітлера.

ПРО ПРОПАГАНДУ

Все інше, крім оцих трьох пунктів – не перемога. Бо навіть коли у нас явний успіх – наприклад, відбиті у ворога території, як на Світлодарській дузі – вороги все одно пишуть: “Що, укри, добряче відхопили під Світлодарськом? Хочете ще? Буде вам ще”.

Скажу неприємну річ, яка, на жаль, є аксіомою: скільки б ми не боролися за українську мову, скільки б не забороняли російські канали, скільки б не дистанціювалися від Росії іншими шляхами – перемогти Росію інформаційно ми не в змозі. З двох причин: перша – це неспівставні ресурси, друга, ще більш важлива – можливість з боку Росії використовувати ці ресурси на повну, без обмежень.

Використовувати проти нас свою військову потужність у повному форматі, включно з ядерною зброєю, яка загнала б нас у ліси (не обов’язково українські, бо поребрик прозорий в обидва боки) вони не можуть і не зможуть, бо ніхто їм цього не дозволить. А на пропаганду нічиї дозволи не потрібні. Росіяни не придурюються, що Соловйови з Кісельовими – донецькі шахтарі, і не роблять вигляд, що передачі по їхніх центральних каналах насправді транслюються чи то з Донецька, чи то з-за океану.

ПРО ПОЛОНЕНИХ

Деякі наші посадовці намагаються створити враження, що мало не головна мета цієї війни – звільнення полонених. Повернення наших хлопців додому слід наближати щосили, але іншим шляхом – наближаючи перемогу. До закінчення війни доцільно міняти хіба що важкопоранених і серйозно хворих – тих, хто завідомо не повернеться на фронт. Бо відсоток полонених бойовиків, які після звільнення продовжують убивати наших, є значно вищим, ніж відсоток українських солдатів, які після звільнення повертаються на передок.

До закінчення війни варто було б укласти угоду з ворогами щодо взаємного гуманного поводження з полоненими – тобто, проживання їх у нормальних умовах, без катувань і принижень, з можливістю час від часу телефонувати близьким родичам. З боку України цю угоду мав би підписати голова СБУ, бо: а) полонені бойовики знаходяться у його відомстві і б) йому як працівнику спецслужб не соромно контактувати з ворогом. А ОБСЄшникам, які вештаються фронтом і заважають воювати, можна було б знайти належне застосування: інспектувати табори військовополонених по обидва боки фронту на предмет дотримання цієї угоди.

МИ, ЯК І ВСІ, ХТО ВОЮЮТЬ, ВОЮЄМО ЗА ПЕРЕМОГУ. ВСЕ ІНШЕ – ЦЕ ЗАПУДРЮВАННЯ МІЗКІВ, ОБМАН ДЛЯ ТОГО, ЩОБ МОЖНА БУЛО НАЗВАТИ ПОРАЗКУ ПЕРЕМОГОЮ.

Filed under: Статті

2 Responses to "За що ми воюємо"

  1. Зелений сказав:

    Перемога – то є дуже потрібна і корисна річ, за неї завжди треба боротися. Навіть тоді, коли перспектива розгрому і знищення ворога досить далека, а боротьба лише дозволяє втримувати якусь рівновагу на фронті. Отут важливо не втратити відчуття масштабу, і не призначити “перемогою” можливість продавати ворогу цукерки, чи купувати в нього вугілля. Навіть забрати своїх полонених. Бо це все, і багато інших, схожих варіантів – то є ерзац, фантик, скляні буси для наївних, безтурботних тубільців, які не відрізняють бійку від війни, не пам’ятають тисячолітньої вражди, не помітили десятиліть грунтовних приготувань ворога до війни теперішньої, не бачать, що війна має характер тотальної, на знищення держави, економіки, культури, мови, української національної свідомості, і, власне, найбільш активних українців.
    ————————–

    Які “компроміси”? За минулі століття їх було ще не досить? Чи досі не зрозуміло, до якого місця ті “компроміси” прикладаються? Єдиним прийнятним компромісом я вважаю повернення до стану кордону 2013 року, з пакетом відшкодувань, контрибуцій і репарацій за всі шкоди, з моральними включно, з ліквідацією російських баз в Криму і відповідним відновленням стану природних об’єктів, і Криму і Донбасу. І далі в такому ж дусі. Крім того, приведення РФ до стану справжньої федерації, методику треба обговорювати окремо. З тим, щоби ця картонна імперія назавжди позбулася маніяцької звички пускати кров усім сусідам почергово. Але мені чомусь здається, що Порошенко, Пінчук, Філіпчук, Фірташ, Савченко, Плотницький, Захарченко, etc. – не погодяться. Я не зможу їх умовити на цей справедливий, збалансований, розумний, безкровний компроміс. Щось їм заважатиме. Можливо – вербовочна картка, можливо – перспектива ексгумації всіх прикопаних по посадках, терриконах, шурфах, і тисячі свідків, яких навіть неможливо надійно прибрати. А раз так, то залишаються або фантики і скляні буси, щоби тубільці чимось втішилися і не плакали під час капітуляції, або ствол, патрон, перехрестя візиру, берці і камуфля. Тимчасовий динамічний баланс на фронті, рік, два, десять, п’ятдесят. Не тому, що ми такі злі, а тому, що саме так виглядають особливості життя поруч із ведмедем – шатуном, про якого точно відомо, що він каннібал. Тому, що “компроміс” каннібала – це коли він поїдає теплу печінку, а решта, до кого він не добрався – тихо пасуться, дожидаючись своєї черги. Навіть вихід на кордон буде лише варіантом, різновидом динамічного балансу. Перемогою може бути тільки знищення імперських інтенцій і можливостей РФ стосовно України.
    ————————–

    На темі обміну полонених останнім часом грають власну музику безліч офіційно допущених і самодіяльних артистів. І не стільки того обміну, як показових виступів і демонстрації майстерності. Але ціль війни – не обмін полонених. Чому ми знов ведемо війну не за правилами? Чому полоненими не опікується Червоний Хрест? Нащо в цю тему запускати різних мутних тіпочків, за гроші, PR, якісь незрозумілі порахунки? Я навіть проти монополії на обмін для СБУ. Бо якось не дуже зрозуміло вони на початку війни тихесенько міняли кадрових кацапів, і так нічого не пояснили. Мабуть, розгубилися, і не зорієнтувалися, в чому державний інтерес. Коротше, не витримують спокуси, нафіг. Нехай полонених перелічить Червоний Хрест, і складе списки, з усіма званнями і т.д. І ми будемо знати, з ким воюємо, і у доповіді Червоного Хреста то буде зазначено. І Грицак не буде крізь сльози скаржитися на HRW вкупі з AI. Бо якщо досі ми уникаємо інтернаціоналізації конфлікту – як це виглядає для стороннього спостерігача? Хто в цьому зацікавлений? Кацапи, що поставили на широку ногу торгівлю людськими стражданнями, формально перебуваючи поза конфліктом? Сами себе побиваємо і сподіваємося тим перемогти кацапів? ОБСЄ не годиться для нагляду за становищем полонених. Воно взагалі ні для чого не годиться, крім прес – конференцій. Вони артобстрілів не помічають, як їм довіряти живих людей?
    —————————

    Розватнення без інформперемоги – неможливе. Інформаційна політика є інструментом розватнення. Наразі ми не маємо інструменту. Маємо, натомість, занадто довгий спільний кордон, це схема сполучених сосудів. Якість і щільність нашого інформаційного поля має бути вищою. Що ми неспроможні інформаційно перемогти Росію – це якийсь панічний мислевірус, виглядає правдоподібним, але не більше. Бо ще ніхто не спробував, направду. Бо Росія століттями пропагувала своє “вєлічіє”, доганяти і знищувати такі міти – теж не десять хвилин вимагатиме. А зараз на середніх хвилях можна послухати Бухарест – дві станції, Будапешт, Тегеран, Анкару, Москву, і трошки Київ, не цілу добу, і не надто ідеологічно. А мало би бути чотири цілодобових програми, на всі теми, з потужних передавачів, в комплекті з безкоштовним розповсюдженням портативних приймачів. Це німецький досвід 30-х і 40-х років минулого століття. Що зроблено замість цього? Скарги на великий бюджет “Раша Тудей”? Табуни найманих провладних ботів у мережі?
    ————————–

    І найсуттєвіше. В галузі інформполітики, як і у всьому українському державному будівництві і управлінні, задіяні люди, абсолютно позбавлені особистої зацікавленості в успішності війни, інформполітики, боротьби з корупцією, розватнення, т.д. Вони, перебуваючи на посадах, переймаються іншими справами, якими вони цікавляться значно більше. В медіях такий стан речей делікатно зветься “відсутністю політичної волі”, наче “політична воля” – це такий фермент, що запросто може бути відсутній в організму, але це ніяк не заважає організму мати добрий апетит, перебувати на посаді, з непристойно великою платнею, можливостями, пільгами, спецобслуговуванням, увагою ЗМІ. А деякі речі без особистої зацікавленості є неможливі в принципі. І ніякими грошима компенсувати особисту зацікавленість – неможливо. Кацапи витратили на розробку “Суперджет” грошви в одинадцять разів більше, ніж фірма “Антонов” на розробку “Ан-148”. І що? Зараз норовлять контрабасом купити комплектовку в Запоріжжі, щоб літати на антоновських машинах. Це в техніці, а в гуманітарній сфері різниця може бути ще більш разюча. Скільки грошей витратила Консуела Веласкес на створення “Besame mucho”? Руже де Лілль Клод Жозеф, на “Марсельєзу”? Думаю, що не набагато більше. Правда, ніхто з них не був кумом президента, це завжди надихає на величні звершення. А оце Ложкін, Стець, Порошенко, Турчинов – воно їм, ота інформполітика, не цікаво й не треба. Якщо дивитися правді у вічі.
    ————————–

    Контрольний? Три роки минуло. Вони чимось переймалися, щось робили. От, проаналізувати, не те, чого вони “нє шмоглі”, а те, що ними, натомість, реально зроблено. І кожному стане ясно, що це – цілком нормальні люди, ставлять цілі, витрачають на то сили і гроші, досягають результатів. Тільки серед їхніх цілей нема ні розватнення, ні боротьби з інформполітикою Росії, нічого подібного. Вони на материку українцям не мають, що сказати, не то що ватникам в окупації. Так ми слона не продамо.

    1. Arnie сказав:

      We all know how much more powerful nuclear energy is. I don’t get it, is it a fad? Solar and Wind energy is a waste of land and infeiectfve. Yea the technology is probably going to improve, but so is nuclear technology. I don’t know much about this stuff, this is simply my assumption.

Залишити відповідь

*