Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » Звільнення чи реінтеграція?

Звільнення чи реінтеграція?

Скажу по-простому: звільнення – це штурм і зачистка (на перших порах можуть бути “гібридні”, розтягнуті у часі і пояснювані як контратаки). У разі введення військового стану зробити це реально, хоча втрати, звичайно, будуть великі. Але після цього закінчиться війна і десь на кілька десятиліть у ворогів відпаде бажання вирішувати свої проблеми з Україною за допомогою зброї.

До речі. Втрати однієї локальної наступальної операції, яка триває кілька годин і закінчується взяттям ворожої позиції, приблизно дорівнюють втратам цього ж підрозділу на тій самій ділянці фронту, якщо підрозділ місяць або два просто сидить в окопах. Різниця в тому, що в першому випадку ми просунулись вперед, в другому – нічого не змінилося.

Реінтеграція – це переговори з окупантами і колаборантами, серйозні поступки їм і вата при владі на місцях і в парламенті. Україна знову буде втягнена у сферу російського впливу (не знаю жодної підросійської держави, яка жила б вільно і заможно) і опиниться в ситуації часів Януковича, тільки набагато гіршій, бо:
– без Крима;
– економіка виснажена війною;
– ватники отримали месідж, що якщо взяти зброю проти своєї держави на користь сусідньї, можна добитися свого;
– у всьому цьому буде звинувачено владу, яку привів Майдан. Влада зрештою від цього сильно заслабне і або буде змінена явно проросійською диктатурою, або почнеться справжня громадянська війна.

Натомість, кілька серйозних фронтових перемог – і нам не доведеться йти з боями аж до поребрика, супротивник почне втікати і складати зброю.

Імовірність того, що Росія знову, як у 2014 році, здійснить масоване вторгнення, дуже мала. У безладді 2014-го було можливим короткий час видавати кадрових російських військових за місцевих “ополченців” і морочити світові голову, що в Києві до влади прийшла фашистська хунта, проти якої повстали місцеві мешканці – поки розберуться, буде “заіграно”. А зараз уже заіграно – розібралися, ввели санкції. Перехід кордону російською армією світом буде розцінений однозначно – як агресія проти суверенної держави. Якби Путін був до цього готовий, він зробив би це уже давно.

Добрі стосунки з більшістю держав світу будуються за рахунок взаємних поступок і компромісів. Але Росія – держава специфічна, яка розуміє лише силу і хамство, а все інше трактує як слабкість, дурість і сигнал для подальшого тиску. Тому окупантам – жодних поступок, колаборантам – амністія після складання зброї (крім ватажків та явних військових злочинців). Крапка.

Filed under: Статті



4 коментарі "Звільнення чи реінтеграція?"

  1. И как всегда не думаете о последствиях. Во-первых, вам наваляют. Потому как сейчас, у нас тут, многие люди не вмешиваются в ваши с ВСН, разборки, т.к. считают “своими” обе стороны. НО свой дом эти люди разрушить не позволят. Так что затеете большую драку – вылетите отсюда все скопом. ВСН это понимают, а вы, почему-то, нет.
    Во-вторых, если вы все-таки запихнете нас в Украину, то востановление наших территорий ляжет на вас. Именно из ваших карманов будут оплачиваться восстановительные работы. Вернее, оплачиваться будут из бюджета, а бюджет, если вы помните, наполняется из ваших карманов. Если откажитесь – вас загрызут международные организации, которые ну ОООЧЕНЬ любят строить из себя ангелов милосердия. А поскольку Украина уже должна всему миру, проблем с прогибанием сего чудного под заграничного пана не будет. Не зря же долговую удавку называют современным рабством.

    1. Олена :

      “Так что затеете большую драку – вылетите отсюда все скопом”.

      Ви всерйоз вважаєте, що два, перепрошую, огризки двох областей можуть потягатися з цілою Україною? Чи все-таки розраховуєте на “північний вітер”?

      А відбудовувати, якщо по-чесному, повинні були б військовополонені. Хто призвів до руйнації своєї інфраструктури, той і має її відбудовувати, це справедливо. (А якщо зовсім по справедливості, то Росія, але її спочатку довелося б перемогти).
      Але не вийде, скоріше за все, бо їх доведеться амністувати.
      Всією країною, мабуть, від Львова до Донецька, відбудовувати будемо.

    2. Ага, “тримайте мене десятеро, я псіхічеський!”. Стандартна реакція переляканої босоти. Ніхто нічого не буде відновлювати, узбагойся. Ніхто і нічого. У нас криза, нам не до вашої саморобної розрухи. Можливо, основні шляхи, водогони, військові містечка, і на цьому – все.
      ——————————–
      Донецьк і Луганськ, як великі міста – закінчилися. Притомні люди звідти потікали. Я особисто знаю чотирьох. Їх можна відрізнити за виглядом, поведінкою, мовою. Вони трохи як по голові вдарені, мовчазні, погоджуються на будь – яку роботу, очі дивляться вдалечінь, внікуди, в простір. Захотять вони повертатися? Відбудовувати Донецьк? Для чого? Бо так хоче резидентура ФСБ? Чи Луганськ, бо так буде зручно резидентурі ГРУ? З наших податків? Я хочу подивитися на цей уряд і парламент, і як вони це пояснять нам.
      ——————————–
      Порошенко реально робить саме реінтеграцію. Можна перелічити його заяви і реальні кроки, я зекономлю місце. Є, так би мовити, індикатори. Наприклад, Росія потребує на рік близько 400 двигунів до гелікоптерів, запорізького виробництва. Самостійно вони здатні зробити приблизно 30 – 40 штук, за умови, що матимуть із Запоріжжя комплектуючі. В перекладі на зрозумілу мову, за бажання ми могли би залишити коцапчєгів без гелікоптерів. Взагалі. Далекий Схід, Сибір, служби, армію, взагалі. Це була би санкція на рівні вимкнення SWIFTу, тільки розтягнена в часі. Замінити їх одразу неможливо, років п’ять часу і мільярдів 10 зелених грошей. І що, Путін цього не розуміє? Розуміє. Тому завод у Сніжному вкрадений, у Запоріжжя перебазувався путінський Фунт, Ахметов, а Богуслаєв, щоб він не робив, залишається недоторканним. Його зрадницькі дії ніде не обговорюються, він не цікавить СБУ. Сумарно, на що це схоже? Невже на війну? Я хочу подивитись на того, хто так вважає. Це гра в піддавки, нічого більше.
      ——————————–
      Проти нас грають разом Німеччина, Порошенко, Путін, Лугандонська вата. Становище Путіна сильно погіршилося, він роздає все більше плюшок союзникам, у спробах зацікавити і домовитись. Натомість гравці, що вийшли на заміну, Трамп, Макрон, Тереза Мей – почали поводитись жорстко і непрогнозовано, так, що путінська група стриножена і перелякана, завеликі, неузгоджені кроки робити бояться. Вже і Порошенко почав демонстративно, або, швидше – демонстраційно висловлюватися щодо Путіна, чисто – прозрів чоловік, на четвертому році. Смисл метаморфоз такий, що тепер уже українські справи розглядаються не окремо, як такі, а вже можуть бути використані, як привід до покарання Путіна за дещо інші провинності, які довго і незручно доводити, а помститися треба негайно, таке правило доброї бійки. І знов же, де українська активність у стосунках з британцями? З Макроном? З Трампом? Теж, індикатор, чи не так?
      ——————————-
      Про великий наступ. Я слухаю, що кажуть вороги. Не так давно – гірко сожалівали, що був отакий чудовий шанс, із Кримом, швидко, без великих витрат, дуже виграшно у всіх аспектах. Але такого шансу більше нема, Донбас вже – дуже дорого і геморойно. Якщо прослідкувати операції коцапчєгів за три роки, що характерно? Це все, практично – операції типу, умовно кажучи, засади. Протягом досить довгого часу створюються умови, забезпечення, і тільки потім – захоплення, наступ, оточення. Жодної операції типу широкого загальноармійського наступу ми не бачили. Чому? Бо там інший рівень злагодженості потрібен, інша кількість, якість, мотивація військ. Інша військова культура, загалом. Складається враження, що така культура втрачена, якщо була. І якщо правда, про підпорядкування збройних сил РФ новоствореній росгвардії, то я навіть не буду здивований. Уявляю настрої в армії, офіційно підпорядкованій мусорам. І як їх мусора посилатимуть в бій. Я би гроші заплатив, щоб подивитись.
      ——————————–
      Ще індикатор. Розмови про ядерний шантаж при Кримі становляться банальними. То, мабуть, щось було? А чому ми не знаємо, що саме і коли, від кого, які були вимоги? Це ж іпічеська історія, коли один з гарантів за Будапештським меморандумом – шантажує бонбою. і ми чуємо про це через три роки, жодних кроків з цього приводу не видно, підозрюю, що навіть прогресивна толерантна західна громадськість про це не знає. А от саме їм було би надзвичайно корисно. Замість пояснити народу, що то було, Турчинов і Порошенко ісполняють на два голоса арію переляканого аптекаря. І жодних вимог до решти гарантів. Продовжується безальтернативний мінський правець, і реклама реінтеграції. Це нам на голови обіцяли кинути бонбу, громадяни! І наші, тіпа, очільники не вважають за потрібне пояснити, що й до чого. Ну, як під час первомайської демонстрації в Києві 1986 року, приблизно, щоб не тривожити манюпаса зайвий раз. Оце індикатор, оце їм ціна, разом з усіма їхніми балачками.

  2. І про 30.000.000.000 ойриків. Це, начебто, стільки Європа може дати “на відновлення”, в разі “реінтеграції”, і саме зараз питання узгоджується. Простіше кажучи, хтось вирішив, що приблизно такої суми вистачить Порошенку і кнопкодавам у Верховній Раді для “вирішення питання”. Найперше, впадає в око абсолютна калька з януковичівського підходу, той вимагав 180.000.000.000 на всю Україну, ці хотять 30, начебто – за вирішення долі шматочку. Насправді йдеться про невідомо що, і без помітної участі українських демократичних інституцій і суспільства, очевидно, така участь вважається зайвою, чи шкідливою.
    ——————————-
    Крим не згадується взагалі. Отже, це також може бути плата за “забування” про Крим? Наші, начебто обрані, владці ставляться до держави, як до власного городу. Щось треба з цим робити.
    ——————————-
    Якщо врахувати ще натяки на “збереження літса” Путіну, то все дуже нагадує варіант, коли кадрові кацапи вийдуть небитими, вату залишать, для того її довго заспокоювали наші гуманні суди, якісь шматки інфраструктури буде відновлено, але гроші, призначені на розкрадання – туди і підуть. Зліквідовано буде, таким чином, власне, фронт. Це буде продаватися, як велика перемога, Меркельшою і Порошенком перед виборами, за це і гроші платяться. Оборутка може бути обставлена рядом політичних умов для України – режим кордону, непокарання вати, федералізація, аж до визнання приналежності Криму Росії в будь – якому вигляді. І так далі.
    ——————————-
    На що сподіваюся особисто я? На те, що вони спішать, вони жадібні до безумства, всі, од демократичного почту Меркель і до тоталітарного Путіна – звихнуті на грошах. Що наші депутати мають залишки страху. Я хочу побачити варіант, коли ті гроші проваляться по кишенях, а нічого не буде зроблено. Мені не подобається небита кацапська армія і мовчанка за Крим. Я хочу відновлення status quo ante bellum, плюс компенсації і репарації, мені здається, що цей варіант є найпростішим, очевидним, а все, що поза ним – є шахрайство, крутійство, задоволення апетитів явного агресора українським коштом, і ніякою справедливістю не пахне анітрохи.
    ——————————–
    Окремо слід розуміти інструментальну цінність досвіду ре-українізації визволених земель. Він потребує систематизації, відповідного дослідницького, наукового супроводу. З огляду на те, що маємо чергову спробу Улуса Джучі загарбати наші землі, з подальшими етнічними чистками, і що існує довша, добре документована історія таких загарбань, то Кубань, Стародубщина, т.д. – то, власне, території схожого статусу. Стосовно Криму, в цьому аспекті – не слід забувати і про тамтешніх українців, і про феодальні стосунки кримського ханства з Москвою. Що вони зараз обоє про це мовчать – не означає, що забули. Бо готовність торгувати оптом і вроздріб, помножена на ненависть до всього українського – може сприяти різним дивним рішенням.

Залишити коментар до Зелений Скасувати коментар

*

Статті