Дві крихітні перелякані жабки застрибали по підлозі спортзалу…

У дитинстві, коли про власного собаку чи кота я не могла навіть і мріяти, моїми найулюбленішими тваринами були жаби.
Я ловила їх усюди, тримала в акваріумах і великих банках. Лагідно називала «мої жемби», давала їм імена – завжди іноземні, завжди романтично-химерні, на кшталт Матільда, Брунгільда, Ізабелла чи Марчелла. Влітку ловила для них мух, взимку годувала трубочником (це такі маленькі черв’ячки, якими годують акваріумних рибок).

Мій батько завжди поділяв усі мої захоплення, пов’язані з тваринами, а мама ні, її домашнє прізвисько – «ворог всього живого», вона гидувала моїми жабами і побоювалась їх.

Коли мені було дев’ять років, у школі оголосили конкурс «Містер Хазяїн / Міс Хазяйка». Учасники мали принести у шкільний спортзал своїх тваринок (окрім собак, собаки, на жаль, не допускалися) і власноруч написаний та ілюстрований твір про них. Додатковий бонус: конкурс тривав зранку і до обіду, і весь цей час його учасники, замість бути на уроках, пасли своїх вихованців у спортзалі 🙂 За перемогу змагалися коти, хом’ячки, морські свинки, папуги, канарейки – і дві мої жабки, чудові маленькі джерелянки, вони ж червоночеревні кумки. Принесла я їх у банці, а виставляла в круглому акваріумі, де вони дуже гарно притискалися візерунчастими черевцями до скла. В окремій трилітровій банці довелося нести відстояну воду, щоб не наливати її з-під крану.

Хто переміг на конкурсі – гадаю, всі уже здогадалися 🙂 Бо головним все-таки був твір, а щось написати і проілюструвати для мене ніколи не було проблемою. Ми з кумками виграли грамоту і величезний торт. А далі… Далі була така пригода!..

Я була в ейфорії переможця, від захвату тремтіли руки й коліна. У цьому стані стала пересаджувати кумок з виставкового акваріуму у транспортну баночку, впустила її і розбила. Дві крихітні перелякані жабки застрибали по підлозі спортзалу, де ще було багато людей і тварин, включно з котами. Я на секунду заклякла… І тут моя мама – мама, «ворог всього живого», привселюдно падає на карачки, повзе за жабою і ловить її – “слизьку холодну жабу” – голою рукою! Я була в такому шоці від побаченого, що ледь спромоглася зловити другу втікачку. А мама казала потім, що уявила собі, які будуть сльози, якщо жемба пропаде або – ще гірше – якщо яка-небудь завучка-чистьоха відкриє на мене рота за те, що «в шкільному спортзалі розвели жаб», і це було для неї найстрашніше.

Цей текст не про жаб – він про маму.

На фото: червоночеревна кумка, вона ж Bombina.