Статті Коментарі

Головне

Дайош політику нетерпимості і ненависті!

“З сумом у серці згадуємо мільйони загублених тоталітарним нацистським режимом життів. Ці болісні роздуми – застереження для нас і для майбутніх поколінь, до чого може призвести політика нетерпимості та ненависті” (Петро Порошенко про Холокост). Терпіти не можу, коли українські політики використовують модну нині “західну” термінологію. Не “політика нетерпимості”, а відсутність держави і армії. Якщо ти слабкий, завжди знайдеться хтось, хто забажає тебе пограбувати, вигнати чи вбити – не під однією ідеологією, так під іншою. Словосполучення “собирание земель русских”, на відміну від “Остаточного вирішення єврейського питання”, наче й не містить нетерпимості, але закінчиться, якщо ми дозволимо, тим самим. Покоління євреїв, що пережило Холокост, добре це усвідомило і ні з якою “політикою нетерпимості” не боролося. Вони вчилися бути сильними і доволі жорстокими методами фізично знищували своїх геополітичних конкурентів. Толерантність можуть дозволити собі ті держави, які … Читати далі »

Стрічка

Чергове дніще передвиборчої боротьби

“Если победит Порошенко, то нас будут ждать тяжелые времена. Я думаю, в этом случае начнется полномасштабная война с Россией. Будет введено на всей территории страны военное положение, будет военный диктатор, будет тотальная мобилизация, будет конфискация частной собственности, все будет национализировано. В этом случае война с Россией начнется и затянется лет на 15″, – считает Соскин”. Дніще не в тому, що цей “політичний експерт” бреше – усі вони брешуть, тим більше, зараз. А в тому, що апелює до наймерзенніших обивательських інстинктів, підживлює, підгодовує те, що треба випалювати розпеченим залізом. Скоріше б пройшли і закінчилися вибори, одні і другі, і держава після них вціліла.Це дуже специфічні вибори. Цього разу не так важливо, хто саме на них переможе, як те, що … Читати далі »

Зв’язок – це життя

Ірина Дворецька Якщо хтось ще не чув – цю дівчину, Ірину Дворецьку, за повідомленням її земляка, депутата Олевської райради В.Рабоша, вночі висадили з маршрутки кондуктор з водієм, бо вона не мала 25 гривень, щоб заплатити за проїзд. Вона збилася з дороги і замерзла насмерть. Історія нещасної дівчини, природно, викликала неабиякий резонанс. Переважна більшість людей емоційно обурюються діями покидьків, що вчинили так з нею, одиниці кажуть – мовляв, щось тут не те, можливо, вона неадекватно поводилась, чому сіла в маршрутку, не маючи грошей, чому заблукала, якщо до села було лише 2 км, і т.ін. Деякі навіть примудряються приплітати сюди політику. Скажу те, про що на хвилі емоцій, вочевидь, забули сказати. Ми не знаємо усіх подробиць і обставин, що передувалитрагедії, тож … Читати далі »

Містерія війни

Містерія війни. Це коли в День Соборності України за Україну на Майдані гинуть вірменин і білорус (не пам’ятаю, хто вперше звернув на це увагу, але краще не скажеш). Михайло Жизневський (Локі) Коли випадкове, не дуже якісне фото, яке робиш на бігу, зреагувавши на знайоме обличчя (“О, Локі”) і біжиш далі, за якихось кілька тижнів стає відомим усім, і зовсім не з веселої причини. Я була на Майдані з фотоапаратом з першої хвилини до останньої, знімала барикади і бої, але у підсумку зробила лише одне фото: портрет Жизневського. Це коли вже п’ять років триває нескінченна ніч з 18 на 20 лютого (теж, на жаль, не моя фраза). Це коли ти розумієш, що з плином століть процеси не міняються, … Читати далі »

Девочки уходят на войну

Мені присвятили пісню. Автор – херсонський журналіст і громадський діяч Володимир Марус. Дякую. Зворушена. … Читати далі »

Мої підсумки-2018

Хто сильно застудився і зустрічає, як лох, новий рік з температурою у ліжку – той я 🙂 На щастя, я не забобонна і весь 2019 рік хворіти не збираюся. Попереду багато справ – насичені військові навчання і, звісно ж, передова. А поки що коротко – мої особисті підсумки 2018-го року. Він був переламним для мене. Спершу було закінчення навчань на офіцерських курсах у НУОУ ім.Черняховського і отримання мною первинного офіцерського звання молодшого лейтенанта. Такі моменти зазвичай згадують як неймовірний і неоціненний досвід, дякують педагогам і побратимам за спільно пережите. Все справді так і було. Зі мною разом навчався мій найближчий побратим Каталонець, з яким у нас за плечима три з половиною роки війни у «підрозділі Вольфа», а також … Читати далі »

Про збіг інтересів

Колись давно, коли я була ще малою, мої батьки судилися з районною владою, яка відмовила їм у приватизації нашого житла. Проблеми виникли через те, що в тодішньому законодавстві не були чітко прописані правила приватизації комунальних квартир, його можна було трактувати по-різному, а наша квартира у самісінькому центрі Києва, відповідно, була ласим шматком. Нам пощастило. Цілком випадково у такій самій ситуації, як ми, опинився впливовий чиновник. Заради приватизації власного житла він домігся внесення у закон поправок, якими й скористалися під час суду мої батьки і багато інших родин, у яких була така сама проблема. У своїй промові на суді представник районної влади на емоціях заявив, що той чиновник «протягнув» зміни виключно з власних інтересів. Мої батьки резонно … Читати далі »

Вода точила камінь. Пролита кров довершила справу

Колись давно, у середині 2000-х років, я редагувала християнську газету. Її девізом, одразу під назвою, було: “За Українську Помісну Соборну Православну Церкву”. Ми постійно агітували за її створення, але російська церква мала тоді настільки сильні позиції, що це здавалося нездійсненним. В монастирях УПЦ МП тренувалися проросійські бойовики. Я бачила їх на власні очі. УПЦ МП регулярно проводила “хресні ходи” з імперською символікою, ми виходили проти, нас пакували в автозаки, ми знову виходили… На день хрещення України-Руси до Києва приїздив російський патріарх Кірілл. Відбувалася ватна Хресна хода. Наступного дня ми проводили “альтернативну”, українську – живу, різнобарвну, потужну, на яку з власної волі виходили навіть атеїсти й язичники, бо розуміли, що це не “тьорки між конфесіями”, … Читати далі »

«Дівчата зрізають коси»: спогади жінок-воїнів

«Дівчата зрізають коси»: спогади жінок-воїнів

Юлія Матвієнко, снайпер: «Для мене головне, коли хлопці живі й цілі, головне – вчасно прикрити, вистрелити першою, поки не вистрілили «вони». Поки вони нас не чіпають і не чіпають наших хлопців, я ніколи не стріляю. Я часто бачу ціль і можу відпустити її, можу стежити за нею і не чіпати, якщо від цього не постраждають мої хлопці… Але якщо мої хлопці … Читати далі »

Як ми вчора інваліда рятували

Йду вчора ввечері – темно, сиро, холодно. І чую хриплі нерозбірливі крики. Дивлюся – під багатоповерхівкою інвалід на візочку. Задер голову догори і кричить – явно кличе, щоб за ним спустилися. Ніхто не спускається. Підходжу, питаю, з якої він квартири. Відповісти не може – схоже, не вміє розмовляти. Тільки продовжує кричати. Думаю, що робити. На крики інваліда підходять ще троє людей – сім’я, чоловік і дві жінки. Під’їзд зачинений. Дзвонимо у перші-ліпші квартири через домофон – ніхто не відповідає. Інвалід продовжує кричати. Стукаємо у вікно на першому поверсі. Звідти визирає якийсь дядько. Каже, що інвалід з шостого поверху, номера квартири він не пам’ятає. Просимо відчинити нам під’їзд… Він не відчиняє, але його мама викликає телефоном маму інваліда. Виходить бабуся … Читати далі »