Юлія Зубченко “Сирена”

Юлія Зубченко, позивний “Сирена”, бойовий медик полку “Азов”. Народилася 12 січня 1995 році у Світловодську на Кіровоградщині. У Кременчуцькому медичному коледжі здобула фах фельдшера. Вийшла заміж, народила сина Артема, але шлюб розпався. Дівчина вирішила вчитися далі, і в 2019 році закінчила Харківський національний фармацевтичний університет, де отримала диплом провізора. Працювала в аптеці, але ця робота не дуже їй подобалась через рутинність. Дівчина була веселою, товариською, турботливою, любила музику і сама добре співала.

У грудні 2020 року Юлія підписала контракт із Нацгвардією і почала службу в “Азові”. Там вона знайшла себе, зрозуміла, що її покликання – рятувати людей.

Юля полюбила Маріуполь і планувала там залишатись, перевезти сина… Поки вона служила, малий Артемко жив з її батьками, і мама часто привозила онука на вихідні в Маріуполь, до мами.

Повномасштабне вторгнення Росії застало Юлію в Маріуполі. Військовим-жінкам, які мали дітей, запропонували виїхати, поки була можливість, але Юля відмовилась. Мама благала її покинути службу і виїхати за кордон, але Юля ображалася й відповідала, що це її вибір, про який вона не шкодує. Вона не могла залишити побратимів, серед яких був і її хлопець, теж парамедик. Він освідчився дівчині і вдягнув їй обручку, але незабаром загинув – 15 квітня 2022 року, при переході з Морпорту на “Азовсталь”.

Польовий шпиталь, в якому працювала “Сирена”, переїхав на «Азовсталь» останнім. Вона писала мамі: «Припини, ти у мене сильна, навіть у мене немає страху. Вірте, що я повернуся обов’язково». 7 травня подзвонила востаннє, сказала, що 9-го буде страшний день. А наступного дня її не стало.

Юлія Зубченко загинула 8 травня 2022 року на заводі “Азовсталь” через влучання авіаційної бомби в бункер-шпиталь. Поховали її в рідному Світловодську у березні 2023 року. Посмертно нагороджена орденом “За мужність” ІІІ ступеня. У неї залишились батьки і семирічний син, який пішов у перший клас вже без мами. Бабуся хлопчика розповіла, як Артемко пережив втрату: “Перший день він весь час плакав. Потім став казати, що ненька на небі. Прокидається зранку, їсть цукерку і тягне ручки догори зі словами «На, мамо, я тобі смаколика даю». А зараз малює на патріотичну тематику і все складає біля портрету доньки. Артемчик дуже подорослішав, просить нас допомагати військовим, бо його мама загинула, рятуючи їх”.

При підготовці тексту використана стаття Анастасії Фещенко (сайт “Главком”).

Папір, гелева ручка.
#портрети_полеглих
#Bilozerska_draws