Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » Про пропагандистські лубки

Про пропагандистські лубки

Вчора краєм вуха чула по Інтернету уривок якоїсь телепередачі. Там був нерядовий представник ЗСУ, не називатиму його, бо це не суть важливо, який “на блакитному оці” збрехав: сказав, що українські військові не роблять однієї речі, яку вони насправді роблять.
Щоб ви зрозуміли – йдеться не про поганих військових, порушників дисципліни – п’яниць, дезертирів чи мародерів (ясна річ, що на війні без цього не обходиться, але з цим борються по мірі сил), а про те, що роблять абсолютно всі і всюди, по всій лінії фронту. Про те, що є на цій війні нормою.

Якщо чесно, я була трохи в шоці. Чудово розумію, що таке військова пропаганда, розумію, що під час війни часто не можна казати правду (власне, через це і не стала фронтовим журналістом, бо особисто для себе не приймаю навіть “брехню во благо”). Але… мене шокував не сам факт брехні, а те, яка величезна кількість людей знає правду, і який відкритий і об’єднаний зараз світ. Будь-який вояк, родич вояка чи волонтер (а це десятки тисяч людей) знають реальну ситуацію і регулярно описують її в соцмережах. Господи, у нас же не радянські часи, коли офіційна інформація – єдина, яка доступна людям. ЯК МОЖНА БРЕХАТИ, КОЛИ ТИСЯЧІ ЛЮДЕЙ НЕ ПРОСТО ЗНАЮТЬ ПРАВДУ, А ЩЕ Й МАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ ВІЛЬНО ЇЇ ВИСЛОВЛЮВАТИ? Хто ж буде вірити тобі після цього?

Цими сумбурними думками я й поділилася з чоловіком. Він сказав, що Інтернетом користується малесенький відсоток людей, а решта беруть інформацію з телебачення і вірять всьому, про що там кажуть. Я сказала, що на будь-яке популярне ток-шоу будь-якої миті може прийти (і приходять), наприклад, відомий волонтер, який на всю країну розкаже, як насправді.

Чоловік відповів, що люди в основній своїй масі йому просто не повірять. І що завжди перемагає лубок – примітивна пропагандистська картинка, тиражована мільйонними екземплярами і розрахована на масового споживача, у якій супротивник завжди з рогами, копитами і поїдає невинних немовлят, а наші воїни – взірці шляхетності, які воюють виключно у білих рукавичках. І та невелика кількість розумних людей, які знають ціну цьому лубку, мовчать і не виступають проти нього, бо так треба, бо це одне з правил інформаційної підтримки війни.

Сумно, але, мабуть, це так…

Filed under: Статті



3 коментарі "Про пропагандистські лубки"

  1. Вони настільки відокремлені від народу, від війни, від усякої відповідальності, навіть від якихось притомних цілей, що обмежень не мають жодних. Їх завдання – формувати картину додаткової, або паралельної реальності на сьогодні. Більше – нічого. Це така, спеціальна, державна, офіційна картина, офіційного варіанту дійсності. Як пістолет, системи “державний голкопроменевик”, у романі Шеклі “Цивілізація статуса”. Вона існує, пожирає ресурси, потребує місця у просторі і у пам’яті, вас обов’язково примусять її отримати, можливо – під розписку, вона важка, незручна, і абсолютно ні до чого непридатна, особливо – для використання за номінальним призначенням.
    ——————————-
    Чому так? Бо зроблено все це людьми, які звикли не просто брехати, а брехати на дуже коротку перспективу, сьогодні – на сьогодні. Бо завтра знадобиться зовсім інша брехня, вчорашня знеціниться, нема смислу брехати грунтовно, красиво, щоб довго згадували. Навіть небезпечно. Потрібна сіренька, неоковирна, попсова, засмальцьована брехня на один день, щоб завтра її гарантовано забули. Щоб не накопичувалася. Якби ще можна було знищити кеш гугла і ютуб… З чого, між іншим, випливає, що технологія стара, догуглівська, доелектронна. Совіцька, коротше. Нас дурять за технологіями, як мінімум, кінця ХІХ – початку ХХ сторічя. Оце “закінчення війни за два тижні” – перелицьована “загальна ковдра”, “земля – селянам!”, “заводи – робітникам!”, “мир без анексій і контрибуцій!”. Ще міністра Реву туди, “хто не працює – той занадто багато їсть!”.
    ——————————-
    Вобщєм, воду – водолазам, ацидофільне молоко – ацидофілам (С) Обідно, але правда. Галімий троцкізм, наче й не було тих 100 років.
    ——————————-
    А війна потребує серйозного ставлення. Це тваринна боротьба за виживання, своє, батьків, дітей, знайомих. Напруження всіх сил. На війні люди з’ясовують, хто з них краще в найдревнішій науці, забезпечення виживання свого роду, своїх традицій. Той, хто почне, раптом, паче чаянія, воювати за стандартами Бі-бі-сі, ОБСЄ, т.п. – швидко буде відбракований Аресом, як ідиот, що знехтував виживанням роду, заради незрозуміло чого. Не можна підставляти голову під кулі заради чужих паперових фантазій.
    ——————————-
    На війні діє інша система координат, ніж у мирному житті, тому не можна оцінювати вчинки вояків за цивільними мірками, що би вони не зробили. І не можна все 1:1 подавати цивільним, бо для зрозуміння того, що трапилось – доведеться тих цивільних вдягти у зелене й рябеньке, прогнати надцять км. з вантажем, обстріляти, чим знайдеться, а ще обов’язково взяти підписку про виконання деяких обов’язкових інструкцій. Я знаю трьох таких, що їх Родіна послала на завдання і там кинула, як котят. Одному обіцяли гвинтокрили, другому – БТРи, третьому – нічого. Всі троє виходили пішки, їли що попадеться, пили те саме. І по дорозі старалися на очі нікому не попадатися, бо нікому не хотілося діяти за інструкцією. Не завжди вдавалося, за 400 км. когось та зустрінеш. Жевжики і фіфи, які кидаються у вояків звинуваченнями в убивстві – навіть не підозрюють, наскільки близькі до істини, і абсолютно даремно тріпають язиком, викликаючи вовка з лісу. Найкраще голова збереглася в Григорія, якому нічого не обіцяли при виході. Ідейний, схильний до філософії, впорався сам. Двоє – помітно потребували розуміння. Але хто може їх судити?
    ——————————-
    Це дурнуватий підхід, що, раз уже кацапи розпочали війну – ладно, нехай буде, але щоб така, делікатна, безобідна, і з хорошим запахом! А якщо інакша – то ми незгодні, і будемо сварити своїх вояків, бо чужих не дістанемо і страшно. А на своїх можна натовпом навалитись і показати всю свою правильність за найвищими стандартами.
    ——————————-
    Зверху на все це накладається штучне відокремлення фронту від тилу. Зроблено з комерційною метою, успіх частковий, бо народ шалено тому противиться. Робляться навіть спроби таврування бійців, разом з їхніми зміненими принципами, підвищеною готовністю, тощо. Не вимовляється проста річ – вони воюють за нас, за свій рід, своє плем’я. Щоб ми не пішли у рабство, у Сибір, у небуття. Вони – частина нас. І що би вони на війні не зробили – треба розглядати то все з точки зору виживання нації і збереження боєздатності війська. Якщо, з точки зору безнадійно цивільних, воно, все ж, виглядає не дуже стильно, то завдання пропаганди – переконати, що зроблено було з найкращими намірами і в інтересах Перемоги. І взагалі, a la guerre comme a la guerre.
    ——————————-
    Занадто складне завдання для слабеньких розумом паркетних шаркунів і звироднілих потомственних комісарів. Вони навіть на очевидне “Все для фронта, все для Перемоги!” – не звернули увагу. Хоча, можливо вважають це гасло шкідливим, бо якщо все – для фронта, то що залишиться для офшорів?

  2. Якщо читати Щеклі, то треба мати на увазі, що є кілька варіантів перекладу, українською не бачив, російською раджу той, що називається “Тоже цивілізація”. Точніший і апетитніший.

  3. Є. Переклад О. Коваленка, назва в перекладі – “Злочинна цивілізація”. Дуже добре, навіть краще, ніж “Тоже цивілізація”.

Залишити відповідь

*

Статті