Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » Воювати до переможного кінця

Воювати до переможного кінця

Два факти.
1. Державний департамент США опублікував “Декларацію по Криму”, в якій він, далеко не вперше, не визнає російську анексію півострову. Але вперше у цьому документі звучить посилання на декларацію 1940 року, якою Штати не визнавали окупацію Радянським Союзом держав Балтії. Не визнавали більше 50 років (аж поки не розпався Союз) – звичайно, тільки на словах, маючи з Радянським Союзом дипломатичні і торгівельні відносини. “As we did in the Welles Declaration in 1940, the United States reaffirms as policy its refusal to recognize the Kremlin’s claims of sovereignty over territory seized by force in contravention of international law”.

2. Спецпредставник Держдепартаменту США у справах України Курт Волкер закликав Україну продовжити дію закону про особливий статус Донбасу. В унісон з ним народний депутат Юрій Береза заявив: “Треба буде – приймемо, щоб клятий м*скаль подавився в своєму Кремлі і здох”.

Щоправда, де-факто Волкер майже прямим текстом сказав, що цей закон – порожня формальність, він все одно не запрацює, але відмова його продовжувати дасть козирі у руки Росії. Але зважати треба не на те, що сказано, а на те, що підписано. Коли добровольці оформлювались у ЗСУ, їм часто обіцяли не розбивати їхні вже сформовані підрозділи. Але оскільки не буває такого, щоб у якомусь взводі чи роті були вакантними абсолютно всі штатні посади, хлопців і дівчат оформлювали на перші-ліпші вільні посади у різних взводах і ротах, а воювали вони здебільшого дійсно разом. Але потім, після виведення з передка на полігон, від них почали вимагати, щоб кожен служив тим, ким рахується на папері: снайпер завідувачем лазні, кулеметник електриком, стрілець-водій навідником гармати, і так далі. Те саме чекає й Україну – її рано чи пізно примусять виконувати те, що вона підписала. Тому не треба бути хитрожовтими – треба просто не підписувати те, що ми не можемо і не збираємось виконувати.

Це, вочевидь, і є той компроміс, про який домовились Путін з Трампом. США не визнають анексії Криму, але тільки на словах, санкції з РФ будуть зняті або суттєво послаблені, окуповані території Донбасу залишаться у складі України, але з “особливим статусом”.

Це ніяка не “зрада” – це закономірний розвиток подій. Завжди кажу: розраховувати треба виключно на власні сили, а допомогу інших приймати, тільки допоки вони не вимагають поступитися нашими національними інтересами.

Підкреслю ще раз: ніякого “особливого статусу” і ніяких “місцевих виборів”, навіть якщо Росія виведе війська. Тільки взяття територій під контроль українською армією і процедура “розватнення”, за аналогією з денацифікацією у повоєнній Німеччині. Бо якби денацифікації не було, а просто Німечччину десь у 1944-му чи навіть 1945 році змусили припинити війну і провели у ній чесні вибори під міжнародним контролем – на цих виборах переміг би якщо не Гітлер, то Герінг, і нацизм залишився б офіційною ідеологією німців.

Донбас з особливим статусом – це ватний Донбас з державними і військовими злочинцями на чолі, який блокуватиме всі не проросійські ініціативи України.

Тому – не слухаємо різних міжнародних “доброзичливців” і воюємо до переможного кінця. А без допомоги все одно не залишимось. Бо допомагають не тим, хто йде на поступки, а тим, хто добре воює.

Filed under: Статті

One Response to "Воювати до переможного кінця"

  1. Зелений сказав:

    Якщо Штати не визнають законними права кацапів на окуповані території, то чому виникають танці навколо “особливих статусів” окупованого Дирбасу?
    Мені, от, дуже цікаво, зокрема, як Курт Фолькер сам собі це пояснює? Недурний же, здається, чоловік, га?
    ______________________________
    Якщо Онжелка вперто називає нашу війну “конфліктом”, після участі у двох Мінських договорняках по понятіям, то чому запрошує Герасимова, санкційного, і забезпечує його візит, всупереч офіційній позиції ЄС, і, навіть, не повідомляючи політичну спільноту і суспільство? Очевидно, вважає Герасимова видатним конфліктологом, ще б пак! Це саме він є творець аншлюсу Крима і гібридної окупації Дирбасу. Тепер, коли Штати натякнули на необхідність свіжого повітря і нового погляду на закислу, кровоточиву проблему, Онжелка верещить, що все треба вирішувати в рамках Мінського процесу, і запрошує Герасимова. Як мило з її сторони! Така одкровєнность – просто безцінна, на мою думку.
    ______________________________
    Отже, логічно буде надалі вважати, що Герасимов, також, проектант і виконроб Мінського процесу. Що Онжелка давно знає його, його роль у плануванні агресивних операцій, тощо. Цікаво, коли німецькі фірми постачали і постачають кацапам військове і подвійного призначення обладнання, Онжелка що, нічого не знала? Зокрема, тренувальні комплекси фірми “Рейнметалл”, для тренування спецназу і керування реальними операціями у режимі реального часу? Без сумніву, через цей комплекс пройшли “зелені чоловічки”, що потім захоплювали Крим, можливо – і Дирбас. І керування захопленням відбувалося із застосуванням комплексу. Мені, от, дуже цікаво, Онжелка ще тоді, за кілька років до 2014 року, будучи, як канцлер, абсолютно в курсі призначення тренувально – координаційного обладнання “Рейнметалл”, і хто з ним працюватиме, розуміла недалеку перспективу “конфлікту в Україні”? А коли зарубала 2008-го року для України вступ до НАТО, розуміла перспективу? Не зовсім же дурна тітка, га? Кажуть, добрі пиріжки пече.
    ________________________________
    Кому не ліньки – може пригадати, як німці відмовлялися продати нам двигуни до БТРів, бо, бачте, “…не можна мститися…”. І багато чого ще. І все це – на совісті Онжелки. Як суб’єкт злопам’ятний, можу ще згадати про німецькі двигуни і електроніку російських ударних дронів, німецькі і французькі танкові прилади і приціли, купу новітніх підривачів для снарядів ствольної арти і ракетних, що, раптом, з’явилися у кацапів, про долю німців у відомому заводі в Набережних Челнах. І це тільки те, що легко знаходиться у відкритих джерелах.
    ________________________________
    Алаверди про денацифікацію. Я трохи повивчав предмет, не надто глибоко. От, є в німців такий співак, Хейно. Імідж з темними окулярами, і все таке. І є така, зразкова штучка, як Alte Kameraden, ХІХ століття, експеримент чистий. Я дивився різні виконання, різних років, і натрапив на феноменально показовий варіант. Ні, не 1939-го року. Це був Хейно, на чорно-білій кіноплівці, ще до епохи відеомагнітофонів, здається, 1957 рік, зйомка у якійсь студії. Без всяких окулярів, обличчя, погляд, зачіска, і те, як він виконав пісню – ясно дає зрозуміти, наскільки глибоко в носі він мав ту денацифікацію, 12 років по 1945-му. Зараз не знаходжу того ролика, наші західні партнери так бояться самі себе, що старанно винищують незручні файли з пам’яті.
    ________________________________
    Слід розуміти, що Україна для них зараз – надзвичайно незручна, і вони не зупиняться перед знищенням, усміхаючись в потрібні моменти, і кажучи потрібні слова, коли так треба. Вони зрозуміли, що потопають. Поодинці, і всі разом, Путін, наш з Путіним стратегічний партнер Онжелка, Пєцік, який терміново десь сховався, і звідтам роздає вказівки, наш з Путіним стратегічний партнер Трампуньо, і т.д. Аж до депутата Берези, який готовий за щось там голосувати, аби в Кремлі хтось здох. Що буде з Україною – очевидно, не входить у розрахунки пана депутата. І всі вони в такому стані – дуже небезпечні, вони спасають шкуру. Якщо лусне Мінська бульбашка, то поспливають, вибачаюсь, всраним наверх, усі навколоМінські мутки і маклі Онжелки, Пєціка, Путіна, наших постмайданних парвеню, мало не буде нікому.
    ________________________________
    Штати пропонують принципову позицію, але – хто її підтримав, саме у найпринциповішому варіанті? Чому? Чому ніхто не хоче солідаризуватися з позицією Конгресу? Конгрес не є нашим, з Путіним, стратегічним партнером, на відміну від решти? Все ж просто, як угол дома, треба вивести окупаційні війська, наладити життя на звільнених територіях, розмінувати землю і голови ватників. Що нам пропонують натомість? Якусь буйду на ресорах? Депутат Береза голосуватиме, щоб хтось у кремлі вдавився… Розкажіть йому хтось, нарешті, анекдот про голову колгоспу, посів буряків і довгоносика.

Залишити відповідь

*