საქართველო გამარჯო!

10 років пролітають як 10 днів, але насправді це до фіга багато.
10 років тому у цей день я хаотично обдзвонювала різноманітні редакції, намагаючись вибити собі відрядження у Грузію. Тобто, щоб їхати власним коштом, на власний страх і ризик, але мати хоч якийсь папірець, щоб не арештували за зйомку. Не дістала, люди не хотіли брати на себе відповідальність. (В цей самий час деякі штатні фотокори й оператори потужних ЗМІ відмовлялися їхати у Грузію, аргументуючи це тим, що “командировочні” замалі для такого ризику. Час іде, а нічого не міняється).

Тоді я хотіла їхати на війну фотокором, ні про що інше не могла навіть мріяти. Сьогодні в мене за плечима кілька років фронту, певна кількість власноруч знищених ворогів, я військовий, маю офіцерське звання і ось-ось стану бойовим офіцером. Якби мені хтось про це сказав 10 років тому – покрутила б, звісно, пальцем біля скроні.

Мій чоловік, який вже тоді вважав російсько-українську війну неминучою, сказав тоді, що коли у нас почнеться, всі нормальні грузини будуть тут.
Цей прогноз справдився. З перших днів війни і до сьогодні – скільки грузинів воюють пліч-о-пліч з нами! З яким кайфом, з яким блиском очей вони воюють – так можна битися тільки за своє. Снайпери, розвідники, артилеристи, інструктори з різних дисциплін. Мій інструктор зі снайпінгу – грузинський полковник, і перший учитель артилерії – теж грузинський полковник, знімаю перед ними капелюха.

Грузинські бійці місяцями воювали без зарплатні у добробатах. Маючи високі офіцерські звання у Грузії, йшли рядовими на контракт у ЗСУ. Наші брати по нещастю стали нашими братами по зброї.

Багато хто з них казав, що віддають борги за допомогу українців в абхазькій війні 1993-го. Відтоді вже минуло 25 років… Колись ми переможемо, і настане наш час віддавати борги. Ця війна триватиме, поки існує Росія.

საქართველო გამარჯო! Слава Україні!