Вшанування жертв Голодомору в Маріуполі (ФОТО)

Щойно в Маріуполі біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору відбулося вшанування їхньої пам’яті. Невеличке, тихе дійство. Місцева патріотична громадськість + військові. Я була в делегації від “борсуків” – 503-го бату морської піхоти. Державний гімн, хвилина мовчання, виступ очільниці місцевого товариства “Меморіал” Галини Захарової, покладання квітів, завершення мітингу. Все.

Ні, не все. Промову пані Захарової треба було чути. Літня інтелігентна жінка, російськомовна, з російським прізвищем, з несучасно-піднесеною, як тільки в людей старшого віку буває, манерою говорити. І ось така жінка простими словами переповіла кілька історій простих селянських родин 1932-33-го років. Батько пішов на пошуки їжі і не повернувся, мати затопила пічку бур’яном, напустила в хату диму, спитала в дітей, чи хочуть вони жити. Двоє старших відповіли, що так, і мати викинула їх з хати, а сама з трьома меншими вчаділа.
І завершення промови (не дослівно, але зміст такий): ми хочемо тільки того, щоб усі про це пам’ятали, і якщо наш північний сусід хоче затягнути нас у це жахіття знову, маємо стояти насмерть.
Ось так. Замість тисячі слів.