Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » Як ми вчора інваліда рятували

Як ми вчора інваліда рятували

Йду вчора ввечері – темно, сиро, холодно. І чую хриплі нерозбірливі крики.
Дивлюся – під багатоповерхівкою інвалід на візочку. Задер голову догори і кричить – явно кличе, щоб за ним спустилися. Ніхто не спускається.

Підходжу, питаю, з якої він квартири. Відповісти не може – схоже, не вміє розмовляти. Тільки продовжує кричати.
Думаю, що робити. На крики інваліда підходять ще троє людей – сім’я, чоловік і дві жінки. Під’їзд зачинений. Дзвонимо у перші-ліпші квартири через домофон – ніхто не відповідає. Інвалід продовжує кричати.
Стукаємо у вікно на першому поверсі. Звідти визирає якийсь дядько. Каже, що інвалід з шостого поверху, номера квартири він не пам’ятає. Просимо відчинити нам під’їзд… Він не відчиняє, але його мама викликає телефоном маму інваліда.

Виходить бабуся – невеличка, дуже старенька, дякує нам… Питаємо, як вона відпустила сина самого на вулицю.
– А он говорит: «Мама, я уже большой, я хочу гулять!».
– Да! Да! Уже большой, хочу гулять! – раптом радісно повторює інвалід.
Старенька виявляється не в змозі самостійно навіть закотити візочок з сином на пандус. Це робить чоловік, з яким ми разом натискали кнопки домофона і стукали у вікна. А далі ще сходи до ліфта. Старенька питає, чи нема з нами другого чоловіка. «Чоловіка немає, але є сильна дівчинка» – так, я ж у формі… Коротше, дядько затягає цей візочок вгору по сходах, я підштовхую знизу, зі сторони ніг інваліда. Як старенька досі робила це сама, залишається загадкою. Вона явно не в змозі це робити. Можливо, хтось із сусідів допомагає?

Просимо більше не відпускати його на вулицю самого. «Так он покатается вокруг домов, потом приезжает, покричит, я всегда слышу». Ага, чує…

Вочевидь, кожному з нас треба частіше зіштовхуватись із таким людським горем. Одразу стає ясно, що ніяких проблем у нас немає і в принципі бути не може.

Filed under: Статті

Залишити відповідь

*