Про вимушену мовчанку

У стародавніх школах східних бойових мистецтв, перш ніж дати учням до рук потужну зброю – вміння вбивати голими руками – їх передусім привчали до абсолютної покори наставнику. В цьому і є суть воїнської дисципліни усіх часів і народів: озброєна людина не повинна робити, що їй заманеться, бо буде біда, аж до громадянської війни включно.

Зброя і можливість вбивати ворогів в обмін на дисципліну. Так завжди було і буде.
Це правильно, мабуть. Коли було не так, ми раз за разом втрачали державність.

Але як же ж це важко!

Коли ти чуєш заяви, за які політики заслуговують, для швидкого протверезіння, хоча б на гнилий помідор (це при тому, що я противник подібних методів), і бачиш призначення на вкрай впливові посади людей, які вже давно заслужили на стіл пістолет з одним патроном – і змушена мовчати і робити вигляд, що все так і має бути – плата за право воювати! – це дуже тяжкий вибір.
Зараз мені здається, що коли закінчиться мій контракт, я стану яким-небудь народним трибуном 🙂 Чи, навпаки, журналістом/експертом для еліт.