Професія снайперка: Друга світова війна й сучасність

Об’єднати мене в одній статті з найрезультативнішою жінкою-снайпером у світовій історії – це, звичайно, перебір 🙂 Але загалом стаття вийшла цікава, дякую її автору Наталі Сіробаб. Такий ностальгійний привіт з минулого, адже зараз я вже не снайпер.

Уривки з тексту:

ПРО ПРОТИВНИКА

“…обличчя в перехресті прицілу – це картинка з кіно, на реальній війні доводиться працювати по силуету. Зазвичай складно роздивитися не те що риси обличчя – навіть зріст і габарити супротивника. Жодного спеціального налаштовування не треба, побачив ціль – вистрелив, а якщо не встиг або не влучив – супротивник лишився живий і завтра, можливо, встрелить тебе або когось із твоїх побратимів, – говорить військова. – Працювати в артилерії набагато страшніше, адже помилка в розрахунках чи в елементарному наведенні може призвести до втрат серед своїх або цивільного населення. А від дій снайпера люди з твого табору гарантовано не постраждають”.

ПРО ПУБЛІЧНІСТЬ

“Я на своїй землі, хай мої вороги бояться. По-перше, я була активісткою українських військово-патріотичних рухів ще задовго до війни, і мене добре знали російські й місцеві ватники. Тож навіть якби я на фронті була медиком і потрапила в полон, мене все одно назвали б снайпером і засудили щонайменше на 20 років, тож втрачати мені немає чого. По-друге, мій снайперський досвід припадає на службу в добровольчих підрозділах, які не влилися до офіційних силових структур. Я воювала неоформленою, офіційно мене вважали цивільною людиною. Тобто, якби не викладала постійно в Інтернет фото й відео про свою роботу, згодом мені було б складно довести, що я взагалі була на фронті й воювала, а не, наприклад, займалася мародерством, – резюмує військова”.

ПРО ЖІНОК

“Чоловіки, буває, погано ставляться до самого факту участі жінки у бойових діях, не важливо у ролі кого. Траплялося, що мене не пускали, не брали на розвідувальні виходи, намагалися прогнати з передової. Всяке було. А зараз до жінок на бойових посадах усі вже звикли. Значною мірою це сталося завдяки ініціативі «Невидимий батальйон», з якої зараз народився жіночий ветеранський рух. Дівчата з цього проекту примусили можновладців переглянути законодавство – відтепер майже всі посади в армії, зокрема й моя – командир взводу в артилерії, відкриті для жінок”.

Повністю тут:

http://kolo.news/category/suspilstvo/14696?fbclid=IwAR1eRAQATUKN0wZ49yjbZQoDy0as9YUgSZ0lpIypkvZ-lUEO191uBHPWnlo