“Disabled veteran”

Цікава зустріч на Одеському вокзалі (верталися після Сібрізу). Присіла в залі очікування біля літнього чоловіка у кашкеті з американським прапором і написом “Disabled Veteran”. Він побачив, що я у військовій формі, і несподівано питає англійською: “Ви військова?”
Наша розмова тривала кілька годин. Він американець з Пенсильванії, колишній військовий, сержант, снайпер 57-ї групи “зелених беретів”. Служив в армії 7 років, у кінці 60-х – початку 70-х, двічі був у відрядженнях у В’єтнам. Має більше 300 стрибків з парашутом і результативний постріл на 1400 м з гвинтівки 50-го калібру. На руках у нього старі шрами від дрібних осколкових поранень.
Після першого відрядження у В’єтнам з їхньої групи живими вийшли 13 чоловік. Щоправда, я не запам’ятала, скільки було на початку. Всього втрати їхньої групи за в’єтнамську кампанію – біля 200 загиблих.

Розповідав дуже цікаві речі. Кілька років тому на одному з форумів читала запеклу суперечку на тему, чи використовував американський спецназ під час автономних виходів на територію, контрольовану противником, автомати Калашникова. Спитала сьогодні про це у діда. Каже, використовували ще й як. Бо їхня штатна зброя у тропіках миттєво зіпсувалася б. Та й заморочуватися з тяганням боєприпасів не хотілося, завжди можна знайти трофейні.

З кумедного розповідав, як під час чергового хлібного… перепрошую, у них, мабуть, рисового перемир’я вони, знаходячись в автономці на території, контрольованій регулярною північнов’єтнамською армією, заклали вибухівку (якщо не помиляюся, 15 кг С-4) під міст і довбонули його під час проходження танкової колони, в результаті чого міст разом з Т-54 опинився у воді. Після повернення до своїх отримали страшенних люлів з місцевого “штабу ООС” – мовляв, навіщо підірвали міст. Хлопці зробили очі розміром з чайні блюдця і відповіли, що під вагою танку міст обвалився сам. Процеси лишаються незмінними, міняються лише технології. “Хто стріляв?!” – “Ніхто не стріляв. Сєпари невдало снаряд розкручували”.

Ще розказував, що сучасна штатівська армія теж потерпає від некомплекту. Що люди не хочуть служити – одні тому, що їм страшно, інші тому, що звикли до комфорту, а деякі вже мають більш цікаву для них роботу. Теж все як у нас.

Після демобілізації він довгий час працював водієм фури. Розлучений, має дорослого сина і пса на ім’я Бандит (обох, судячи з інтонацій, страшенно любить), зараз мандрує світом і приїхав подивитися Україну. Вже був у Києві та Одесі, зараз їде в Дніпро. Україна йому подобається – каже, гарні міста і люди сердечні.

Подарувала йому на згадку шеврон свого батальйону. Він пригостив нас кавою. Провів до автобусу, допоміг дотягнути речі. Попрощався фразою: “Thank you for your service”. Таке…