Радію, але це не досягнення

Я дуже радію звільненню наших військовополонених, а особливо Миколи Карпюка, якого знаю особисто багато років, ще по УНА-УНСО. Чекаю від Миколи, що він, як тільки відпочине і підлікується, розкаже всю правду про те, як опинився у Росії. Конкретно: мене цікавить, чи він з власної волі, попри відмовляння побратимів з керівництва Правого сектора, пристав на російське запрошення на перемовини, чи поїхав туди за наказом Дмитра Яроша. Якого не один рік звинувачували в тому, що він нібито навмисно відправив Миколу на заклання з метою захопити одноосібну владу в новоствореній організації.

Тепер нарешті ми почуємо правду і в історії з цими звинуваченнями буде поставлено крапку.

Якщо раптом журналісти забудуть поставити Карпюку це питання, я згадаю старе і особисто під час відпустки візьму в нього інтерв’ю.

Це так, наболіле. В цілому ж, закликаю не забувати, що мета будь-якої війни – перемога, а досягнення у будь-якій війні – знищені вороги і взяті під контроль території, а зовсім не обмін полоненими.

Багато хто вважає, що Україна не може перемогти в російсько-українській війні через неспівставність ресурсів. Але вона гарантовано може бути в числі переможців Четвертої світової, не забуваймо про це (Третя була Холодна). Не даваймо світові підстав думати, що російське питання можливо розв’язати без перемоги над нею.