Історія мого дуйчика

Ця дуєчка, яка рятує мене просто зараз (взагалі єдине джерело тепла) – річ не проста, річ з історією.
Коли десь у вересні 2014-го стало зрозумілим, що війна затягується, що зимувати доведеться не вдома (тоді я навіть подумати не могла, скільки зим ще буду не вдома) – пішла я до магазину купувати дуйчик.

Це був невеликий супермаркет у Покровському, що на Дніпропетровщині. І там мені раптом зробили на цей дуйчик величезну знижку – майже на половину ціни.

– Ви не хочете спробувати, як працює? – запитав продавець.
Тю, точно. Забула, бо зворушена була через ту знижку – це ж магазин, а не дядько на базарі…
Дуйчик увімкнули в розетку, я повернула ручку, і він слухняно почав дмухати теплим повітрям.
– Працює. Беру! – сказала я.
Продавець хвилинку подумав і виніс вердикт, що працювати-то працює, але звук, з яким працює, йому не подобається. “Ця штука довго не прослужить”, – сказав він.
І виніс звідкілясь із підсобки штук 12 таких самих дуйчиків. Кожен увімкнув власноруч, кожен уважно прослухав. Ясна річ, на моє немузичне вухо всі дуйчики диркали абсолютно однаково.
Врешті-решт продавець вибрав один і впевнено сказав, що цей, хоч і дешевий, а працюватиме довго.

Ну, от і працює. Шосту зиму підряд. Днями і тижнями, цілодобово, щоденно, бо майже завжди хтось залишався вдома і грівся нею.
На передку в нас ніколи не було такої проводки, яка могла б витримати дуйчик, там грілися буржуйками, але крім передка, були ще ППД, і це завжди були літні бази відпочинку, ясна річ, без опалення і взагалі не розраховані на перебування в них людей узимку. Хто знає, що це таке, пам’ятає ці мерзлі стіни, цю сирість і цей дубак – тому нічого пояснювати не треба. Рятувалися дуйками.

Ніби й нічого не змінилося відтоді. Війна триває. Працює моя дуєчка. Та сама, з осені 14-го. А того продавця я навіть імені не знаю, і обличчя не запам’ятала.

А ці шкарпетки на мені, чи капці, чи як їх правильно назвати, зв’язала особисто для мене жінка з Умані. Якої я теж не знаю імені. Це не 14-й, це вже десь 16-й був рік. Але теж служать уже чимало.

А скільки таких дуйчиків, скільки таких шкарпеток по всьому фронту! Скільки таких Людей! І ніхто не знає їхніх імен…