З приводу стрілка, який убив дитину

З приводу колишнього бійця УДА з позивним “Тихий”, якого підозрюють у вбивстві дитини, і його напарника.
Особисто я з ними не знайома. Мій побратим, який знав Тихого, згадує його як дійсно тихого, спокійного, врівноваженого хлопця. “А що там у нього було в голові, хто ж його знає”. Казати, що стріляв саме “Тихий”, не ознайомившись грунтовно з матеріалами слідства – гранично неетично. Тому зараз казатиму лише про ситуацію загалом.

Особисто я впевнена зараз тільки в двох речах: по-перше, той, хто стріляв, зробив це за гроші (можлива попередня “промивка мізків” – лише додатковий мотиватор); по-друге, стрілок не знав і не бачив, що в машині дитина.

А зараз казатиму дуже непопулярні речі. Хтось же має їх казати.

Перше. Серед людей, готових добровільно ризикувати життям – зашкалюючий відсоток психологічно готових на кримінал. Герой війни, якби вона не почалася, запросто міг би зараз відбувати термін за який-небудь силовий злочин. На фронті ж він буде реально сміливо воювати – знищувати не “мирне населення”, як написано у ворожих методичках, а озброєних до зубів ворогів своєї держави, він буде щоденно ризикувати життям – але при цьому мародерити плазми і бойлери. Мій чоловік називає цю категорію “сміливі скоти”.

Після всіх війн у всіх суспільствах сплеск криміналу, і не тільки ПТСР тому виною. А просто: оцей, що без війни сів би в тюрму – а може, й не сів би, а все-таки під впливом нормальних людей знайшов чесну роботу – після кількох років на фронті вже майже точно не стане її шукати.

Це важко сприймається – навіть мною – через багатовіковий культурологічний обман. У всіх культурах оспівують повстанців як бездоганних героїв, а вони ж, за яку б шляхетну мету не боролися, на колосальний відсоток були бандитами і мародерами, завжди, в усі часи. Без яких, на хвилиночку, не було б кому за цю шляхетну мету боротися. Бо позитивні в усіх відношеннях люди зазвичай сидять удома й утримують свої сім’ї. Просто в наших джерелах про це “забули” сказати.

З мого добровольчого підрозділу, який завершив своє існування в кінці 2017 року, в криміналі не замішаний жоден боєць. Дві третини зараз служать у ЗСУ, третина чесно живуть і працюють на гражданці. Але тільки тому, що ми безперервно вичищали схильний до криміналу елемент, який до нас періодично приліплювався, і закінчили цей процес аж десь у 2016-му. А ще тому, що у нас майже всі були з вищою освітою і високим рівнем інтелекту.

Друге. Конспірологія від експертів, в лапках і без, на кшталт “снайпер не міг так промахнутись” – перепрошую, це саме зайва конспірологія. Найвища технічна майстерність (якщо вона ще мала місце) – нічого не варта, коли немає мізків. А людина, яка погоджується на замовне убивство, ще й в центрі великого міста, не будучи професіоналом великої науки “Як Піти” – вже гарантовано без мізків.

Третє. Підлі або нерозумні люди, які перманентно закликають фронтовиків не мерзнути в окопах, а “переносити війну до Києва” – ви можете радіти. Процес пішов. Загибла дитина – тільки перша ластівка.

Четверте. Ці хлопці – якщо це вони – не воюють з літа цього року. Бо самі знаєте, як нереально важко зараз неоформленим солдатам діставатися фронту. До ЗСУ не пішли – не кожен фронтовик погодиться замість фронту навіть за хорошу ЗСУшну зарплатню рік мотатися по полігонах, робити ремонти і ходити в наряди. І ось маємо. Під час війни, на мою думку, повинні існувати елітні підрозділи з добровольців лише для передової, які виводять з фронту місяців на два-три за рік, щоб поправили здоров’я і сходили у відпустки, а потім знову на передок. Після дембеля – тривала соціалізація. Інакше матимем – і бандитів, і гвалтівників, і недокілерів, і кого завгодно.

Коротше, я за те, щоб ці хлопці, ЯКЩО ЇХНЯ ПРОВИНА БУДЕ ДОВЕДЕНА В СУДІ, З НАДАННЯМ СУСПІЛЬСТВУ НЕСПРОСТОВНИХ ДОКАЗІВ – отримали покарання по повній, без жодних урахувань їхніх фронтових заслуг, без “скидок” на ПТСР і щиросердне каяття. Не тільки і не стільки тому, що жертва – дитина, а через репутаційні збитки, які вони завдали своїй державі та ідеї, за яку воювали. Гірше за репутаційні збитки нічого немає. Як казав той безіменний, але незабутній ватний прокурор, участь в АТО – обтяжуюча обставина. Бо випадки “звичайних” замовних убивств не завжди навіть потрапляють у ЗМІ.

За подвиги на фронті треба нагороджувати. За злочини в тилу – саджати. Якщо це ті самі люди – так тому й бути. Нічого кращого людство ще не вигадало.