Статті Коментарі

Білозерська INFO » Відео, Інтерв'ю » Розшифровка передачі “Воїн – це я” за моєї участі

Розшифровка передачі “Воїн – це я” за моєї участі

Текстова розшифровка передачі “Воїн – це я”, за моєї участі – дуже класний, якісний сюжет Військового телебачення, я вже давала колись посилання на відео, а зараз виклали текст. Одразу, щоб потім не ловили, кажу, що є трохи неточностей (наприклад, два бої за Карлівку 6 і 10 липня 2014 “змішалися” в один; і про “всі” гарячі точки України, де я нібито побувала – це явне перебільшення – але не брехня, я справді казала в інтерв’ю щось типу того, що “я завжди була в усіх гарячих точках”, маючи на увазі, що багато років, ще будучи репортером, намагалася встигнути зі своєю камерою на всі “замєси” :)), але то все дрібниці, до яких чіпляється науковець в мені, а журналіст розуміє, що чіплятися не треба.

Так що подяка колишнім колегам за прекрасно зроблену роботу.

Vоїн – це я: Олена Білозерська

Їй довелось побувати в усіх гарячих точках України. Коли звільняли Маріуполь, Олена була там як військовий кореспондент. Пригадує, що то був перший і останній раз, коли вона була присутня під час бойових дій як цивільна людина.

Олена Білозерська: Я справді вагалася: піти солдатом чи піти військовим кореспондентом? Але вибрала перше, тому що вважаю, що під час війни у журналіста дуже мало свободи. На фронті й взагалі під час екстремальних подій людину з камерою не люблять, її намагаються прогнати. По-перше, це викликано тим, що вона може зняти щось не те чи показати щось не те. А по-друге, така людина сприймається як цивільний, а інстинкт військового — оберігати цивільних. Тим більше, якщо це жінка.

Я непогано стріляла ще до війни, знала тактику ведення бою, тактику роботи і пересування диверсійно-розвідувальних груп. Тобто було зрозуміло, що якщо почнеться війна, то весь мій підрозділ, з яким ми тренувались, піде воювати.

Про армію я тоді взагалі не думала, тому що вважала, і не безпідставно, що жінка з неідеальним здоров’ям, не спортсменка — посадять за папірці. Що робити? Тоді й з’явилась реальна можливість воювати у складі добробату.

Спочатку чергувала на блокпостах, машини перевіряла. Потім мене почали на розвідвиходи брати.

Перший був 15 км у ворожий тил. Проте тоді все пройшло без бойових зіткнень. Кажуть, постріл — ти програв. Розвідка працює тихо.

Перший бій був 6 липня 2014 року під Карлівкою. Ми тоді два кілометри відстрілюючись відходили. Броня попереду, ми ззаду. Одразу потрапили під шквальний вогонь. Два снайпери — два постріли. Один — вбитий, один — важкопоранений. У передової групи закінчився боєкомплект. Тоді прийшов наказ відходити. Так потихеньку і відтягнулися.

За весь час довелось побувати у районі Донецького аеропорту. Спочатку Карлівка, потім Авдіївка. Потім трохи була в Пісках. Водяне, Тоненьке, Опитне. Район Волновахи. З кінця 2015 року ми тут на секторі. Піщевик, Павлопіль, Водяне, Широкине — ми тут постійно.

Перший двохсотий….

Я була черговим снайпером на позиції. У мене був новий приціл, ніяк не могла з ним розібратися, щось весь час він мені збивав різкість. Висунулась трішки з окопу, почала налаштовувати приціл, і секунд через десять у мене прямо в перехресті виліз ворожий спостерігач. Причому так, як тільки в кіно буває: чітко всередині, з поправкою на дальність. Щільніше вперти приклад, тиснути спуск — більше нічого не треба. Що я й зробила. Зразу сховалась, не побачила результат свого пострілу. Вранці я змінилась із позиції. Якимось чином всі хлопці, вояки, які там були, вже знали й тиснули мені руку і «вітали з 200-м».

Яскравий епізод моєї снайперської діяльності був, мабуть, лише один. Це коли у 2017 році на День незалежності я постріляла їхню ДРГ. Козачків із Кубані. Вони думали, що ми на свято лежимо п’яні в окопі, і готували нам «сюрприз». Шестеро їх було, як з’ясувалося. Вилазили з окопу в наш бік, передавали один одному зброю. Я це побачила в тепловізійний приціл — трьох із шести я постріляла. Можна було б більше, але вони займались евакуацією поранених, а у нас табу – командир виховав, що під час евакуації поранених ми не працюємо.

Я взагалі не називаю себе снайпером. Можу сказати для цивільних, що снайпер. Тому що на війні снайпер — це той, хто працює 600 м і вище, 800 м і вище, 800-1500 м. Це робота снайпера. У мене ні зброї не було, з якої можна так працювати, ні навичок. Я ніколи не працювала на такі наддалекі дистанції. Однак знищувати живу силу противника це не завадило.

Про поранення…

Бог милував, серйозних поранень не було. Була контузія і розрив зв’язок на нозі, коли мене вибухом викинуло з будівлі. У Водяному це навіть не було поранення. Куля-трасер чиркнула по щоці, але тільки обпекла. У мене десь півтора року було видно слід від опіку. Цікаво, що я в цей момент знімала і все це потрапило на відео.

У 2018 році я закінчила курс при Національному університеті оборони імені Черняховського. Тепер я офіцер-артилерист.
Мабуть, є щось невипадкове в тому, що я служу саме в морській піхоті. І війну вперше на власні очі побачила в Маріуполі. Я воювала з кінця 2015 року, ще коли була у складі добровольчого підрозділу. Обрала службу в 503-му окремому батальйоні морської піхоти, тому що ми раніше знали цей батальйон. Який вже багато воював і, сподіваюся, ще буде воювати.
Морська піхота — елітні війська. Морська піхота захищає Маріуполь, захищає узбережжя. Я пишаюся тим, що є морським піхотинцем.

Я заприсяглася, що не залишу військо, поки триває війна. Збираюся дотримати свого слова. Сподіваюся, що ми закінчимо цю війну перемогою, що ми звільнимо решту окупованих територій, не тільки Донбас, але й Крим. Я вірю в перемогу. Поки триватиме війна, я залишатимусь на фронті.

https://www.armyfm.com.ua/voin-%E2%80%93-ce-ya-olena-bilozerska/?fbclid=IwAR2Y5LB2BxM5xnS5NZpvvibc20cHUQqDz4nH11Ixf2UW5LGDptxODs3qZnU

Filed under: Відео, Інтерв'ю



2 коментарі "Розшифровка передачі “Воїн – це я” за моєї участі"

  1. Мірко сказав:

    Дякую за службу. Поширив на мордокнизі. (а з трьох книжок одну лишив собі, а дві уже на руках друзів націоналістів; казав що таке через Амазон навряд чи купиш)
    Слава Україні!

    1. Олена сказав:

      Героям слава! Дякую щиро!

Залишити відповідь

*