Рідкісний випадок, коли я не згодна з тобою, Аркадий Бабченко.

Рідкісний випадок, коли я не згодна з тобою, Аркадий Бабченко.
Давай не будемо про гіпотетичну критичну ситуацію, у якій хомо сапієнс стріляють і їдять своїх собачок, а з їхніх шкурок роблять рукавички. Давай про реальний досвід.

У ніч на 10 січня 2015 року горіла наша база підскоку, напхана боєприпасами, що оселедцями банка. Мене вибухом викинуло з будівлі, я отримала легку контузію і розрив зв’язок на нозі.
Мене та інших легких трьохсотих (важких якимсь дивом не було) тієї ж ночі було евакуйовано на нашу основну базу – кілометрів 120 від місця подій.
Вранці я сама, на попутній “оказії”, нав’язавшись туди зі скандалом, повернулася на залишки бази підскоку – в кількох кілометрах від передка, куди у будь-який момент могло прилетіти, з розпухлою ногою, на яку не могла ступити, зі знайденою по дорозі палкою замість милиці – щоб знайти його, живого чи мертвого. Чорного Комцю Ватничка. Він вижив тоді. Сам збив з шерсті полум’я, сам повернувся, сів на видному місці і чекав, поки його знайдуть. І потім багато годин ми не могли вибратись звідти.
Він сам відкручував кран, коли хотів пити. Він сам автоматним шомполом відкривав балконні двері, коли хотів втекти на вулицю.

Він загинув у жовтні того ж року. Я плачу, коли згадую його, до цього дня.

Віруючі люди, коли не знаходять відповіді на свої питання у Священному Писанні, звертаються до богословів. Одне з таких питань – чи будуть у раю наші тварини разом із нами. З одного боку, у канонічних описах раю згадуються тварини – ті ж самі хрестоматійні лев і ягня тощо, з іншого – ніде не сказано, що це якісь конкретні тварини.
Так от, відповідь богословів на це питання завжди залежить від їхнього власного ставлення до тварин. Одні дивуються дурнуватому питанню і кажуть, мовляв, що за маячня, до раю чи пекла потрапляють лише люди, бо тільки в людей є душа. Інші кажуть, наприклад, так: що рай створений як місце, де праведники житимуть вічно і вічно будуть щасливі, “і якщо Господь сподобить мене бути серед праведників – хіба зможу я бути щасливим без моїх собак?”. Отець Олександр Август Чумаков, коли я питала його, де тепер Кома, сказав мені, що він пішов у розвідку, розвідувати моє майбутнє.

Тобі смішно, мабуть? Один мій друг, з яким потім розійшлися шляхи, вважав злочином судити людей, які мордують тварин. На його думку, права є тільки у сапієнсів, а тварини – це просто біологічні машини, шматки м’яса і шерсті, з якими можна робити що завгодно, якщо вони тільки не чужа власність.

Ця суперечка вічна, як світ, Аркадію, і одні ніколи не переконають інших. Ти не можеш собі уявити дівчинку, яка б відмовилась від евакуації з-під Дебальцевого через собаку.
Я – уявляю. Легко і просто.

У критичній, як ти кажеш, ситуації – наприклад, вибір між собакою і дитиною – так, обирають дитину. І все життя потім із цим живуть. Моя подруга змушена була приспати хвору собаку, коли в неї народилося немовля. І теж – досі плаче, коли згадує. А тому вже – 15 років. І дітей у неї зараз – троє.

В Голодомор люди теж робили вибір – їли трупи дітей. І це було не тільки фізичним, але й моральним геноцидом нації.

При народженні тваринам, мабуть, все-таки не дається душі. Вони живуть частинкою нашої.