Найперші жінки-офіцери в арміях світу

Напередодні Дня добровольця, 12 березня, у Музеї революції гідності я в рамках дискусії про жінок-добровольців прочитала невеличку лекцію про найперших жінок-офіцерів. Викладаю її у скороченому вигляді сюди.

НАЙПЕРШІ ЖІНКИ-ОФІЦЕРИ В АРМІЯХ СВІТУ

Жінки служили в армії з давніх давен, а оскільки служити і воювати їм було заборонено, вони перебиралися хлопцями. Про таких жінок знімали фільми і писали романи. У цій же статті йтиметься не про них, а про жінок-першопроходців, які служили в армії і здобували офіцерські звання, не приховуючи своєї статі.

Вочевидь, найпершою в світі жінкою-офіцером була німкеня з позивним «Фрау Доктор».

ЕЛІЗАБЕТ ШРАГМЮЛЛЕР «ФРАУ ДОКТОР» (1887-1940)

Народилася в сім’ї офіцера. У 1913 році однією з перших німецьких жінок здобула докторський ступінь з філософії.
Коли почалася Перша світова війна, восени 2014 року отримала посаду військового цензора в Брюсселі. Згодом пройшла курси агентурної підготовки. Працювала під керівництвом начальника розвідвідділу IIIb Німецького Генштабу полковника Вальтера Ніколаї. Взяла участь у багатьох розвідопераціях в Європі.

Не пізніше весни 1915-го отримала звання лейтенанта і очолила Центр військової розвідки і школу підготовки агентів в Антверпені. Її учні і підлеглі провели безліч вдалих розвідоперацій у Європі, в тому числі здобули інформацію про нову секретну зброю англійців – танки. Тоді донесенням «фрау Доктор» ніхто не повірив – аж до першого успішного застосування британцями танків у битві при Камбре в грудні 1917-го.

Фрау Доктор закінчила службу у званні обер-лейтенанта і з Залізним Хрестом І ступеня і повернулася до наукової роботи. Коли до влади в Німеччині прийшов Гітлер, її рідний брат Конрад, группенфюрер СА і начальник поліції Магдебурга, був розстріляний під час «Ночі довгих ножів». Можливо, з цієї, можливо, з інших причин Елізабет Шрагмюллер не працювала у спецслужбах Третього Райху.

Це була жінка – офіцер агентурної розвідки, яка особисто не брала участі в бойових операціях. Нижче ми поговоримо про жінок-бойових офіцерів.

ЄКАТЕРИНА ТЕОДОРОЮ (1894-1917)

Вочевидь, найперша в світі жінка-бойовий офіцер. Народилася в Румунії в селянській багатодітній родині. Вчилася на педагога.
Пішла на фронт у 1914 р. разом з братом-сержантом, в якості цивільної медсестри, але дуже скоро їй довелося зі зброєю в руках взяти участь у відбитті німецької атаки. За хоробрість, проявлену тоді, вона була удостоєна аудієнції у королеви Марії.

Після загибелі брата домоглася прийняття її на військову службу.

У листопаді 1916 р. потрапила в полон, але змогла заховати пістолет, застрелити конвоїра і втекти.
Взяла участь у багатьох боях, була важко поранена в обидві ноги.

Після одужання у березні 1917 року отримала з рук королеви Марії медаль за військову доблесть і звання 2-го лейтенанта.

Загинула 3 вересня 1917 р. під Мунчелу у віці 23 років, ведучи свій взвод в атаку, від кулеметної черги. В Румунії їй встановлено багато пам’ятників, про неї знято біографічний фільм.

МАРІЯ БОЧКАРЬОВА (Фролкова) (1889-1920)

Народилася під Новгородом у бідній селянській родині, яка потім перебралася до Сибіру.
У 15 років була видана заміж за пияка на прізвище Бочкарьов, швидко покинула його і зійшлася з кримінальником Яковом Буком, двічі йшла за ним на поселення, але він пив і розпускав руки. Коли почалася війна, покинула співмешканця і попросилася на фронт солдатом. Отримавши відмову, надіслала телеграму царю, на яку несподівано прийшла позитивна відповідь.

Взяла участь у багатьох боях. За військову звитягу і два поранення отримала Георгіївський хрест і три медалі.

У 1917 р. голова Тимчасового уряду Керенський запропонував прапорщику Бочкарьовій очолити «Жіночий батальйон смерті». Цей підрозділ відзначився в бою при Сморгоні, після цього влітку 1917 р. Бочкарьова отримала звання підпоручника (лейтенанта). Після розвалу фронту їздила світом, зустрічалася в т.ч. з президентом США та королем Великої Британії, просила про допомогу проти більшовиків.

Після повернення до Росії у 1920 р. була заарештована і розстріляна.

ОЛЕНА СТЕПАНІВ (1892-1963)

Народилася в сім’ї священика у Перемишлянському повіті (тоді Австро-Угорщина). Закінчила Львівський університет і після Визвольних змагань Віденський університет, захистила докторську дисертацію.

Воювала добровольцем у складі Українських Січових Стрільців (УСС).

В травні 1915 р. була призначена командиром стрілецького відділу (40 чоловік) і взяла участь в боях на Маківці, де російські війська були розбиті. Наприкінці травня 1915 р. отримала звання хорунжого (молодшого лейтенанта) і срібну медаль ”Tarferkeit“.

29 травня 1915 р. під час бою під Лисовичами разом з іншими українськими воїнами потрапила до російського полону. У 1915-1917 р. перебувала в полоні у Ташкенті.

З листопада 1918 р. служила в Українській Галицькій Армії. В березні 1919 р. після боїв за Львів отримала звання четаря (лейтенанта).

Після програшу Визвольних змагань залишилась у Львові, займалася наукою, після окупації західної України СРСР була арештована і 7 років пробула в таборах.
Її чоловік, генерал Роман Дашкевич, помер в еміграції. Син – відомий історик Ярослав Дашкевич, як і мати, залишився в Україні і пройшов радянські табори.

Багато хто вважає Олену Степанів першою у світі жінкою-бойовим офіцером. На жаль, це не так. Подивимось на фото.

Ось Олена Степанів з погонами фельдфебеля – старшого сержанта:

Ось Олена Степанів з погонами фенриха – кандидата в офіцери:

Дивимось таблицю піхотних звань Австро-Угорської імперії.

Як ми бачимо, фенрих – останнє «передофіцерське» звання. Нижче пояснення, хто такий фенрих: «Той, хто навчається в офіцерському училищі, також випускник офіцерського училища, рівно як і той, хто скінчив навчання безпосередньо у військових частинах і очікує присвоєння офіцерського звання».

Тут треба розуміти, хто такі УСС з офіційної точки зору. Це ландвер у складі Австро-Угорської армії, по-інакшому – тероборона чи ополчення, військовозобов’язані, які підлягали призову у другу чергу. В усусусів були свої – неофіційні – військові звання і неофіційна присяга Україні, але «на папері» вони мали звання австро-угорської армії, відмінні від традиційних українських. Звання хорунжого, отримане Степанівною в травні 1915 року, що відповідає сучасному молодшому лейтенанту, в австро-угорській армії відповідало званню фенриха. Тобто, офіцером Олена Степанів тоді ще не стала (хоча й командувала взводом – але в ті часи взводами зазвичай командували сержанти). Перше офіцерське звання – четаря або лейтенанта – отримане нею на початку 1919 року, вже після повернення з полону, в Українській Галицькій Армії.

Завершую цю невеличку розвідку фольклорною піснею про Олену Степанів, складеною трьома селянками зі Славська, яких звали Марія Онаць, Федуся Ферин і Настя Кірай. Ці, вочевидь, прості жінки примудрилися добре відчути геополітичну ситуацію: «Впало ворогів там много – і світ ся дивує, Що незнаний світу нарід москаля тратує».

Коло Тухлі славні гори поросли лісами.
Там вороги три місяці крились перед нами.
Там крилися три місяці, ллялась кров невинна,
І згадати історія ті гори повинна.
Гора Чиряк і Маківка повік не забуті –
Там “Соколи” боролися і “Січі” невгнуті.
Там то приступом до бою ішла Степанівна,
Не знайдеться у Европі дівчина їй рівна.
Іде сміло, в руках зброя, панна, як лелія:
“Ідім вперед, стрільці мої, на вас вся надія.
Ідім сміло в бій завзятий, то рідна землиця!
Перед нами – ось дивіться, як москаль валиться!”
Пішли сміло на багнети, Маківку зайняли,
Полягло їх там сто сорок, свого доконали.
Впало ворогів там много – і світ ся дивує,
Що незнаний світу нарід москаля тратує.
Став сміло в ряди війська, іде на границі
І боронить так завзято рідної землиці.
Іде бодро через поля та через руїни –
Прикрашує історію неньки-України.
Рознеслися по всім світі велика новина,
Що в бій ідуть з ясним крісом козак і дівчина.