Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » ЗАХОДИ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ ПОРЯТУНКУ, ЧИ ПОЧАТОК ДИКТАТУРИ?

ЗАХОДИ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ ПОРЯТУНКУ, ЧИ ПОЧАТОК ДИКТАТУРИ?

Кабмін посилив карантинні обмеження. Відтепер заборонятиметься:
– перебування в громадських місцях без одягнутої маски чи респіратора;
– переміщення групою осіб більше ніж дві особи, крім випадків службової необхідності та супроводу дітей;
– перебування в громадських місцях осіб, які не досягли 16 років, без супроводу повнолітніх;
– відвідування парків, скверів, зон відпочинку, лісопаркових та прибережних зон, крім вигулу домашніх тварин однією особою та у випадку службової необхідності;
– відвідування спортивних та дитячих майданчиків;
– проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо.

Деяких людей обурює це рішення, вони вважають обмежувальні заходи початком диктатури, називають їхньою метою унеможливлення протестів тощо.

Зайду трохи здалеку. Скільки б ми не намагалися бути об’єктивними, як би не жертвували особистим задля колективного – наші погляди все одно значною мірою визначаються нашою особистою ситуацією і нашим особистим відношенням (не ставленням!) до проблеми.

Конкретний приклад: моя сім’я складається з чотирьох осіб, і всі 100% у групі ризику, тобто, мають великі шанси померти в разі інфікування Covid-19. В такій ситуації я дотримуюсь карантину і переконую всіх робити так само, підтримую всі обмежувальні заходи і злюся, коли бачу в продуктовому магазині натовп або читаю в Інтернеті коментарі на кшталт “Помирають лише курці і дуже старі люди, всім іншим немає чого боятися”. Навіть якщо від коронавірусу помирає лише 1% – якщо в цей відсоток потрапляєш ти і твої близькі – це число одразу ж перестає бути таким маленьким і незначним.

Коли я пішла добровольцем на фронт, я ризикувала життям, але, по-перше, своїм, а не близьких, по-друге, рішення про це приймала я сама, а не якийсь невідомий мені довбень, що втік з обсервації, і по-третє, якби я померла, то загинула б від рук ворога у бою за свою державу, а не здохла від пандемії на лікарняному ліжку, серед тисяч таких самих нещасних, до яких нікому немає діла – за право отого довбня не дотримуватися карантину.

Я згодна з тим, що в рішеннях влади багато ідіотизму. Взагалі, коли наші державні органи, тобто, чиновники, намагаються запровадити якісь ініціативи, то найчастіше виходить ідіотизм.

Але. Отих, дуже м’яко кажучи, несвідомих громадян, які своїм небажанням дотримуватися карантину хочуть убити мене, мого чоловіка і моїх батьків – треба ж їх якось, перепрошую, закликати до порядку?

Ми знаємо, як підміняти собою державу, коли вона не справляється. Нам не звикати. Ми вміємо воювати, можемо двічі – з податків і з приватівської картки – утримувати свою армію, шити маскхалати розвідникам і маски медикам.
Але ж ми фізично не в змозі примусити все населення сидіти вдома і не розносити інфекцію!.

Я не довіряю нашій владі ні на гріш, і якби те, що відбувається зараз, відбувалося лише в Україні, плюнула б на те, що я військовослужбовець і першою б закликала народ на масові протестні акції.

Але це зараз в цілому світі, а у нас порівняно з тим світом – нульова медицина, починаючи від обладнання і закінчуючи абсолютно байдужим ставленням більшості медиків до пацієнтів, особливо до незаможних пенсіонерів. Єдина надія в Україні вижити людям, які в групі ризику – оцими драконівськими карантинами максимально не дати пандемії розгулятися. Або хоча б уповільнити її, щоб у більшої кількості важких хворих були шанси вижити.

А погані рішення влади… Нехай закінчиться пандемія – розберемося з ними потім.
#коронавірус #карантин

Filed under: Статті



Залишити відповідь

*

Статті