Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » Хай люди вмирають, аби тільки Супрун не попіарилась? :(

Хай люди вмирають, аби тільки Супрун не попіарилась? :(

Я думаю, всі вже обговорили вчинок оцього діяча, не знаю і знати не хочу, хто він такий. Хто не в курсі – коротко: Ілон Маск заявив, що готовий поділитися апаратами штучної вентиляції легень. Уляна Супрун написала йому, що в Україні лише 3,5 тисячі апаратів на 37-мільйонне населення, і попросила допомоги. Після цього оцей “стратег”, як він сам себе назвав, написав Маску, щоб розмовляв з цього приводу напряму з президентом Зеленським, бо пані Супрун – та персона, яка відповідальна за цю катастрофу.

Дуже багато поганих слів крутиться в мене на язиці. Очевидно ж, що Маск, прочитавши ОЦЕ, подумає, що в нас тут бардак, що в нас немає з ким розмовляти і кому допомагати, і апаратів ми, скоріше за все, не отримаємо. Це при тому, що надіслав би їх Маск не Зеленському (тому міг би надіслати Трамп) і не Супрун, а в лікарні.

Пояснюю, як це називається.
Маск, хороший спеціаліст у піарі, зробив піар-хід. Вигідний для нас.
Супрун, теж знавець у піарі, зробила піар-хід. Вигідний для нас.
“Стратег” не зміг пережити, що хтось (а не він) піариться, і вирішив не дати це зробити за рахунок тисяч українських хворих.

Ухх, як же часто я стикалася з такими проявами і як же сильно я їх ненавиджу.

Розповім вам історію зі свого минулого. Спойлер: з несподіваним фіналом.

Це було, здається, у 2008 році, і це був мій перший досвід правозахисту. У жінки був майновий конфлікт з колишнім чоловіком через записаний на неї спільний бізнес. Він підставив її і запроторив до СІЗО, де її тримали, незважаючи на те, що вона була вагітна, і вимагали переписати на чоловіка бізнес. Коли почалися пологи, стали шантажувати ненаданням медичної допомоги. Дівчата-співкамерниці по своїх каналах стали шукати поміч, вийшли на кримінального авторитета, який колись сидів разом з моїми побратимами-політв’язнями, ті зателефонували мені, бо зрозуміли, що в такій ситуації допоможе тільки розголос…
Я миттєво зробила розсилку по ЗМІ, стрибнула в машину до того авторитета і поїхала разом з ним до іншого міста, де в СІЗО утримували роділлю. Розголос вийшов неймовірний. Журналісти влаштували начальнику СІЗО телефонний терор, і коли ми доїхали, роділля вже була в пологовому. Для неї і її дитини усе зрештою закінчилося добре. А я вперше, мабуть, усвідомила, яка потужна зброя у моїх руках.

Так ось. Мій SOS із закликом врятувати роділлю, ще не визнану судом винною, і її завідомо безвинне немовля потрапив тоді до розсилки юристів. І навздогін до мого заклику один відомий правозахисник, за переконаннями ліволіберал і космополіт, відписався туди, щоб до цієї історії ставилися з великою обережністю, бо на ній піаряться нацисти з УНА-УНСО і я зокрема, і що ми захищаємо цю жінку і її дитину лише тому, що вони етнічні українці, тож чи варто нам допомагати і лити воду на наш млин?

Обуренню моєму тоді не було меж. Тим більше, що в моєму SOS-повідомленні не було ніякої політики, а якби й була – якщо сталася біда, то треба рятувати і не дивитися, хто першим зреагував і вдарив на сполох. Я відчула тоді приблизно те саме, що відчуваю зараз у цій історії з Маском і Супрун. І вирішила, що тому правозахисникові руки ніколи не подам, а за нагоди зганьблю його перед цілим світом. Потім, звичайно, коли все скінчилося добре, мене попустило.

Минуло пару років, і до влади прийшов Янукович. Він почав пресувати громадських активістів – спершу тих, хто сам підставлявся і кого де-юре було за що пресанути, але було ясно, що ними він не обмежиться. Проти того правозахисника порушили кримінальну справу. Під МВС зібрався мітинг з його однодумців – людей, з якими я на одному гектарі спілкуватися не сяду. І от приходжу туди я, дивлюся на їхні відвислі щелепи, потім беру мікрофон і виголошую промову на його захист. Мовляв, тип малосимпатичний, мала з ним конфлікти і маю глибокі ідеологічні розбіжності, але правило Мартіна Німьоллера ще ніхто не скасовував.

Потім він мені зателефонував і подякував. Потім, коли пресували мене, він публічно мене захищав, лаючись через це з однодумцями. Ще не раз, маючи якісь кінці у ментурі, попереджав мене, коли проти мене щось затівалося. Завжди при цьому просив зберігати таємницю, бо ж люди не зрозуміють 🙂 А починалося все з небажання “дати “нацистам” пропіаритись”.

Висновок: люди, не будьте м*даками, і якось прорвемося.

Filed under: Статті



Залишити відповідь

*