Зі святом!

Думка про те, щоб записати відеопривітання з передової, з’явилася у нас доволі пізно. Знімали цей ролик учора. А далі – спитайте, яким чином воно вчасно опинилося в Інтернеті.

Інтернет тут – лише з мобілки і дуже поганий. (Дяка Богові, що є такий).

Оригінал відео – 71 Мб. Ясна річ, я стискаю відзняте, псуючи якість, роблю з семидесяти мегабайт сім і ці сім з мобілки намагаюся залити на ЮТуб, щоб таким чином передати Вірі для подальшого монтажу.

Заливаю з горища, десь біля сорока хвилин. Наче встигаю до сутінків, тобто, до початку бою. Хух! Роботу зроблено. Шлю Вірі СМС з посиланням. Починається бій…

Телефонує Віра. Відео, залите мною на ЮТуб, виявилось з “битим звуком”. :((

А далі – картина Рєпіна. Чи відеофільм Тарантіно. Працюють кулемети й АГСи (наші та їхні), свист, рикошети, вибухи, і посеред усього цього я, не звертаючи ні на що уваги, стирчу біля вікна з мобілкою, прикривши рукою її екранчик, щоб не давала засвітки (просто покласти мобілку не виходить – вона “засинає” і чомусь перестає закачувати). Який бій, коли треба залити відео? Якщо не зробити це вчасно, воно вже нікому не буде потрібне. І так сорок хвилин.

Треба знати колектив, в якому я знаходжуся. Про це буде колись окремий сумний пост. Майже ніхто з них НЕ РОЗУМІЄ, навіщо знімати війну і навколовоєнні події. “Як ця камера може допомогти нашим хлопцям у бою? Ніяк. Тоді навіщо вона потрібна?”. Пояснити, що все, що після нас залишиться для дітей і нащадків – це відзняті нами відео, що вони наша підтримка зараз і наш захист від брехливих звинувачень у майбутньому – я не можу. Не розуміють. Глуха стіна. Командир – ясна річ, на їхньому боці. Кожна зйомка – з боєм (не тим, коли витрачають набої, а тим, коли витрачають нерви).

Незважаючи на це, знімати відео під час бою мені доводилось не раз. А от заливати його в Інтернет – уперше. І дуже добре, що нашим у цей момент було не до мене 🙂

Це я так, трошки про наболіле. Ну, дивіться вже відео. Зі святом!