Населення з бюлетенями страшніше за мавп із гранатами

Дивлюся репортажі з сьогоднішнього суду над Стерненком.
Це вже не про самозахист, друзі, це про реванш.
Таке дежавю – ніби часи Януковича повернулися. Ніби я на 10 років молодша і бігаю там з фотоапаратом. Ніби не йде сьомий рік війна, не було всіх отих обстрілів, розвідок, патрулювань, орденів, похоронів, каліцтв, життя невідомо де… А що – Януковича ж теж вибрали в демократичний спосіб. Що там та мавпа з гранатою, що там ті п’яні за кермом! Та що там той Путін в Кремлі, зрештою. Населення з бюлетенями – от що страшно. П’ять, а коли і десять-п’ятнадцять років безоплатної роботи на знос, часто з ризиком, якщо не для життя, то для здоров’я і свободи точно – і бац, бабах, один раз сходили і проголосували. І знову до улюблених серіалів. І знову кількарічний відкат, і вся твоя робота коту під хвіст.

Від початку війни я вважала, що має бути військовий стан, загальна мобілізація, тотальна війна, жодних протестів і жодних виборів. Порошенко не ризикнув – вочевидь, злякавшись неминучої відповідальності опісля. Не захотів покласти особисту долю на вівтар держави. (Тут хочеться сказати по-старовинному – на олтар). І тепер ми всі – персонажі небезпечного реаліті-шоу “Життя в цирку”.

І тим не менш, усі, хто не залетів, як я, на 5-річний контракт і не змушені зараз відстоювати своє право знищувати ворогів, які зі зброєю в руках намагаються знищити нашу державу – коротше, всі притомні люди мають виходити зараз на такі акції.
Як не остогидла ця Сізіфова праця за стільки років – а треба. Лупайте сю скалу, як казав класик. Бо інакше задавить.