Про рівність прав як проміжний етап перед новою нерівністю

Подумалося: Бог створив цей світ не заточеним на рівні можливості. Куди не глянь: мишей ловлять коти, а не собаки, дітей народжують самки, а не самці, і так далі. Люди значно багатогранніші за тварин і здатні навчатися дуже багатьом речам, але все одно є такі речі, які не зміниш (або зміниш лише удавано), і це не лише такі речі, як стать-раса-зріст-колір волосся тощо, а навіть і характер, який диктує поведінку і зрештою визначає можливості.

Весь світ побудований на конкуренції. Але оскільки сучасні суспільства здебільшого цивілізовані, то слабші в силу малочисельності або з інших причин спільноти мають можливість боротися за свої права. І це, загалом, позитивне явище. Але біда в тому, що здобувши рівні права, вони не зупиняються. І рівність ця буває лише недовга, хитка, як проміжний стан перед новою нерівністю.

Беремо уявну ситуацію: припустимо, що люди з рудим кольором волосся здавна вважаються негарними, “міченими”, “порченими”, рудих хлопців не беруть на роботу і не просувають по службі, дівчат не беруть заміж і т.д. Бєспрєдєл, середньовіччя? Безумовно. Руді починають боротися за свої права, займаються просвітою, в результаті дискримінація припиняється, на подіумах і в кіно з’являються рудоволосі красуні з ластовинням, а в уряді – рудий міністр.

Чи добре це? Безумовно, так.

А що ж тоді погано? Погано те, що на цьому боротьба зазвичай не закінчується. Адже вже створені організації, отримані гранти, купа людей живе з цього всього і не захоче “саморозпуститися”. Мине зовсім небагато часу, і ті, хто не народився рудим, матимуть менші можливості для розвитку. Їхня врода “немодна”; їхні інтереси не лобіює “руда спільнота”; під час публічних виступів вони змушені запевняти всіх у своїй приязні до рудих, щоб не зажити поганої слави нетолерантих осіб; їм не дадуть гроші на зйомку фільму, якщо один з головних позитивних героїв не буде рудий.
В результаті люди стають “прогресивними” – починають масово фарбуватися у “трендовий” колір, а лисі водити всюди з собою рудоволосих друзів. Але це не прогрес і не толерантність – це гірше за диктатуру.

Я проти такої “толерантності”. Зокрема, я проти будь-яких квот – у владі, освіті тощо, крім, можливо, стипендій чи права на безкоштовне навчання для обдарованих дітей і молоді. Але саме обдарованих, знання і здібності яких оцінюватиме незалежна комісія, а не “з бідних сімей”, “з жіночої статі”, “з окупованих територій”, “з вразливої верстви населення” тощо. Інакше дограємось.