І знову про чоловічу психологію

Колись давно поїхала я у відрядження з двома колегами-чоловіками. Знала їх не близько, але ставилися ми один до одного, як мені тоді здавалося, із взаємною повагою. В готелі мене поселили у сусідньому з їхнім номері, стіни були тонкі, вони трохи випили, і я чула все, що вони говорили про мене. Переказувати це тут не буду, але порівняно з тим, що я про себе почула, усі “корабельні сосни” схожі на ввічливу дискусію інтелігентних філологів.

Я була трохи шокована, але все-таки не сильно образилась, бо пам’ятала відомий анекдот про чоловічу психологію:
– Ну як, вона тобі дала?
– Ні. А тобі?
– І мені не дала. І Миколі не дала.
– От б*дь!

В тому числі вони дуже грубо обговорювали і мого хлопця, з яким я нині давно і щасливо одружена, і мої з ним стосунки. Коли я потім розповіла йому про це все, він сказав: “Якби вони щось подібне сказали тобі в обличчя – недорахувалися б пари зубів. А так я нічого не можу зробити, бо ти, виходить, підслуховувала. Хіба ти не знаєш, що коли жінки не чують, усі мужики про всіх баб таке говорять?”.

Сильно образило мене тоді, якщо чесно, інше – те, що вони (а вони обоє раніше воювали) в дуже грубій, образливій формі глузували з моєї фрази про те, що якщо в Україні почнеться війна, я піду воювати. Мовляв, я придатна не для війни, а лише для чогось іншого, бугога.

Що цікаво, доля помстилася за мене: році у 2016-му йшла я у повному спорядженні, зі снайперською гвинтівкою, на свою позицію – і несподівано наштовхнулася на одного з них. Підійшла і чемно привіталася. Він зробив вигляд, що мене не впізнав 🙂